Історики стверджують, що єврейська національна культура в першій половині XX століття дуже вплинула на розвиток кінематографа України та інших країн. У ту епоху зробили понад 120 художніх та документальних фільмів на єврейську тему. Це кіно показало багатогранне, складне життя єврейського народу та його своєрідність. Юдейське віросповідання та традиції були яскраво описані в літературі, а побут та всілякі перипетії відображені в драматургії. Й ось настав час для екранізації. Далі на poltava-trend.
Не анекдоти, а реальне життя
Основою для єврейського кінематографа стала популярна на той час театральна творчість. У 1910 році функціонувало майже 300 єврейських театрів, включно з аматорськими студіями та самодіяльними гуртками. Особливо знаменита та улюблена глядачами була трупа антрепренера та письменника Іцхака Камінського. Зіркою в цьому колективі блищала актриса з незвичайним та давнім ім’ям Естер-Рохл. Вона разом із трупою гастролювала в Одесі, Києві, Варшаві та інших європейських містах.
Саме актори подібних театрів стали персонажами в кінокартинах про єврейське життя. Але вони не лише виконували ролі, а й озвучували деякі епізоди фільму — читали вголос вірші, промовляли коментарі, грали на піаніно чи духових інструментах.
Експерти впевнені, що оригінальне єврейське кіно народилося на початку 1911 року: на екрані з’явилася мелодрама “За життя!” Герої фільму були показані як звичайні люди, члени тогочасного реального суспільства, а не як персонажі анекдотів чи біблійних оповідань. У фільмі розкрили теми сімейних стосунків, кохання та моралі.
В інших відомих кінокартинах — “Скрипка”, “За океаном”, “13 чорних лебедів” — емігранти шукали щастя на чужині, батьки конфліктували з дітьми, милосердя долало жадібність.
Глядачів приваблювала й документалістика. Наприклад, велику цікавість та дискусію викликала публіцистична робота одеських режисерів “Життя євреїв у Палестині”. А в Кременчуці зробили документальну кінострічку про сувої Тори, які згоріли в місцевій синагозі.
Виставу подивилося майже 1500 глядачів
У 1925 році режисер Олексій Грановський створив чорно-білу німу кінокартину “Єврейське щастя”. Незадовго до цієї події Грановський став художнім керівником Єврейського камерного театру, актори якого продовжили свою творчу діяльність, знімаючись у фільмі режисера.
Цікавою є історія цього культурно-видовищного закладу. У 1920-х роках у Єврейському камерному театрі показували іронічні, гротескні п’єси. Вистави були ексцентричні, динамічні, комічні. Актори активно жестикулювали, різко рухалися.
Виступи дуже подобалися публіці, причому в залі для глядачів збиралися люди різних національностей. У Києві Єврейський камерний театр 7 разів показав п’єсу “200 тисяч” за мотивами твору Шолом-Алейхема. І щоразу на дверях висіло оголошення про аншлаг. Київські газети писали, що кожну виставу подивилося майже 1500 глядачів. Ця п’єса пізніше з’явилася в репертуарі різних театрів.
Головний герой — бідний кравець, який раптово виграв у лотерею багато грошей і також зненацька втратив багатство. Але ні запаморочливий успіх, ні прикрий збиток не змогли змінити характер людини.
У кадрі — Кременчуцький міст
В основу сценарію фільму “Єврейське щастя” теж покладено сюжет із твору Шолом-Алейхема — повісті “Менахем Мендель”. А ролі виконали деякі актори зі згаданого театру. Окрім професійних лицедіїв у фільмуванні брали участь сотні мешканців різних міст, де працювали кінороби. Режисер Олексій Грановський знайшов відповідні локації в Харкові, Бердичеві, Одесі, Вінниці. Значну частину роботи зробили в Кременчуці. У кадрах з’явилися вулиці та парки, Кременчуцький міст та вокзал.
Художнє оформлення кінострічки зробив український живописець та ілюстратор Натан Альман. Він працював не лише в кінематографічній та театральній сфері. Цей майстер створював портрети, пейзажі, ілюстрував книжки та малював антифашистські карикатури. Дотепні титри для фільму, тобто текст до беззвучного зображення, придумав автор веселих оповідань Ісаак Бабель. На екрані з’являлась, наприклад, така фраза: “Якщо ви хочете отримати задоволення від життя, застрахуйтесь на випадок смерті”
Головну роль виконав легендарний Соломон Міхоелс. Цей кумир тодішніх шанувальників театру був ще й педагогом, громадським діячем, художнім керівником. Фільм “Єврейське щастя” став кінодебютом знаменитого театрального артиста. Він згадував, що для створення правдоподібної ролі на екрані необхідно було “посилити театральну гру”, тобто максимально розкрити акторські здібності, “щоби бути зрозумілим та яскравим, зробити не маску, а образ”. Як стверджував Міхоелс, це вийшло.
“Побачите себе в кінотеатрі!”
Фільмування в Кременчуці починалися з ранку, як тільки перші промені травневого сонця забарвлювали в золотий колір міські будинки та вулиці. Безліч городян, зацікавлені дивовижною подією, юрмилися неподалік знімальної групи. Громадяни йшли за кінооператором, голосно коментуючи його роботу. Але режисер не заперечував, бо в разі потреби люди для масових сцен опинялися завжди поряд.
Як можна здогадатися, кременчуківці охоче брали участь у фільмуванні. Вони слухняно виконували вказівки Грановського й навіть цілком якісно зображували потрібні емоції: радість, гнів, подив та інші. Під час перерви жителі Кременчука, які були залучені до масовки, хором просили операторів показати кадри, що вийшли, але їм незмінно відповідали: “Побачите себе в кінотеатрі!”
Не дивно, що квитки на прем’єру фільму кременчуківці розкупили дуже швидко. Вони дивилися на рідне місто в незвичному ракурсі. Звісно, помічали себе та своїх знайомих в епізодах фільму, що викликало захоплення!
Фарширована риба — національний символ
Фільм “Єврейське щастя” — водночас смішний та сумний. Царський режим нерідко утискував євреїв, але вони не втратили оптимізм та енергійність, які допомагали вижити у складних ситуаціях. Їх підприємливість не слабшала під гнітом влади та фінансових труднощів. Про це фільм.
Головний герой Менахем Мендель не чекає подарунків від долі, а намагається досягти успіху, використовуючи силу волі та працьовитість. І сміється крізь сльози над своїми пригодами! Він заробляє гроші, торгуючи на вулиці галантереєю, потім відкриває страхову контору. Але його комерційні проєкти закінчуються невдачею. Однак невтомний єврей не впадає у відчай і вирішує зайнятися платним сватанням.
Кінокартина дає змогу побачити непідробний єврейський світ початку минулого століття. Примітна мізансцена, у якій Менахем акуратно та натхненно їсть фаршировану рибу — національну страву. Цей епізод показує, що персонаж не забуває про традиції предків за будь-яких обставин.
Доля авторів фільму
Життя творців фільму “Єврейське щастя” було сповнене доленосних колізій, не менше за буття кіношних героїв. А земний шлях деяких кінодіячів закінчився передчасно та трагічно.
За часів радянської влади Олексій Грановський їздив разом із театральною трупою різними містами СРСР. У 1928 році акторів та режисера випустили на гастролі до Європи. Грановський вирішив не повертатися. Він жив у Німеччині, потім переїхав до Франції, де працював у паризькому театрі.
Ісака Бабеля заарештували у 1939 році. Слідчі стверджували, що він шпигун та терорист. На допитах письменник не витримав тортур та погодився зі звинуваченням. У 1940 році його розстріляли.
Виконавець головної ролі Соломон Міхоелс також потрапив під хвилю репресій. Актора вбили співробітники держбезпеки, причому лиходійство замаскували — інсценували автокатастрофу.
Фільм “Єврейське щастя” пережив авторів. У 2013 році музиканти київського оркестру “Pushkin Klezmer Band”, який виконує фольклорну єврейську музику, написали сучасний саундтрек до німої кінокартини й тим самим “оживили” стару комедію.
Використані джерела:
- https://kstar.in.ua/kremenchuk-1925-roku-yak-u-nashomu-misti-znimaly-film-yevrejske-shhastya/
- http://archive.hadashot.kiev.ua/content/kak-v-kremenchuge-evreyskoe-schaste-snimali
- http://ju.org.ua/ru/media/615.html
- https://www.05366.com.ua/news/938937/v-dorevolucionnom-kremencuge-snimali-evrejskoe-kino
- https://evreimir.com/190757/po-krupitsam-sobiraya-istoriyu-evrejskie-filmy-na-russkom-yazyke/
