Полтавський край завжди славився своїми видатними письменниками, поетами, музикантами та творчими особистостями. Проте саме письменників-гумористів відомо не так багато. Один із них – Олександр Іванович Ковінька (справжнє прізвище — Ковінько), чия творчість залишила глибокий слід у літературному житті не лише Полтавщини, а й всієї України. Його життєвий шлях був сповнений випробувань та досягнень, а літературна спадщина продовжує надихати читачів. Тож що нам відомо про геніального полтавця? Далі на poltava-trend.
Непросте дитинство майбутнього гумориста
Олександр Іванович Ковінька народився 13 січня 1900 року в селі Плоске Полтавського повіту (нині Решетилівський район Полтавської області) у родині бідних селян. Закінчив церковноприходську школу та земське двокласне училище. Через складні умови та відсутність грошей вже у віці 12 років пішов працювати у найми, а в 17 років екстерном склав іспити за чотири класи гімназії. Певний час Ковінька працював сторожем у сільській аптеці та служив у міліції в Полтаві. Ймовірно, саме складні життєві обставини та ранній початок дорослого життя сформували в ньому глибоке розуміння селянського побуту та народної мудрості, що згодом відобразилося в його творчості.
Активна громадянська позиція
Саме період Української революції 1917–1921 років став визначальним у житті молодого Ковіньки. Оскільки він активно підтримував Директорію Української Народної Республіки під проводом свого земляка Симона Петлюри, Олександр Іванович одразу вступив до антигетьманського повстанського загону. Там він брав участь у бойових діях проти військ гетьмана Павла Скоропадського та німецьких окупаційних сил. Під час однієї з сутичок Ковінька був захоплений у полон і відданий під військово-польовий суд, але згодом був врятований загальним повстанням проти гетьманату. Подовжуючи підтримувати погляди Петлюри, Олександр Іванович знову потрапив у полон до денікінців, де перебував разом із відомим поетом Володимиром Сосюрою. У 1920 році, бувши членом партії боротьбистів, приєднався до армії УНР під командуванням Симона Петлюри. Після поразки визвольних змагань опинився в польському таборі для інтернованих у Познані, звідки повернувся до Полтави. Цей період життя загартував його характер і вплинув на подальшу літературну діяльність. Немалу роль зіграло й знайомство з Сосюрою.
Перші кроки на літературному поприщі
Літературний талант Олександра Ковіньки розкрився у 1926 році завдяки підтримці відомого гумориста Остапа Вишні. Його перша гумореска “Містки та доріженьки” була опублікована в газеті “Селянська правда”. З цього часу він відчув у собі сили та натхнення, тож почав активно друкуватися в різних періодичних виданнях, таких як “Червоний Перець”, “Плуг”, “Червоний шлях”, “Нова громада” та інших. У своїх творах Ковінька майстерно поєднував народний гумор із сатирою, де підкреслював вади суспільства, висміюючи бюрократизм, недоліки колективізації та інші проблеми того часу. Його стиль вирізнявся лаконічністю, дотепністю та глибоким знанням народного життя, та це й не дивно після всього пережитого.
Коли життя вмить змінилося: репресії та заслання письменника-гумориста
6 жовтня 1934 року життя Олександра Ковіньки зазнало кардинальних змін — його заарештували органи НКВС за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Відомо, що письменник пережив безліч жорстких допитів та шестимісячне ув’язнення в Лук’янівській в’язниці, після чого його засудили до десяти років таборів. Покарання Ковінька відбував у суворих умовах Соловецьких островів та інших таборів ГУЛАГу. Навіть після звільнення у 1947 році йому було заборонено повертатися в Україну, тому письменник оселився в Якутії. У 1950 році був повторно заарештований і повернений до Магадана, і лише в 1956 році, після тривалих років поневірянь, Ковіньку реабілітували, визнавши невинним, і дозволили повернутися до рідної Полтави. Попри все пережите, його дух залишився незламним, а творчість набула нової, особливої глибини.
Повернення до улюбленої справи
Після реабілітації Ковінька з новою енергією повернувся до літературної праці. Він став автором близько 30 збірок гумору та сатири, серед яких найвідоміші “Кутя з медом” (1960), “Коти й котячі хвости” (1964), “Попав пальцем в небо” (1966), “І таке буває…” (1972), “Як воно засівалося” (1979). Гуморист також активно працював на громадській ниві: був багаторічним депутатом Полтавської міськради та обирався членом Правління Спілки письменників України.
Останні роки життя та літературна спадщина
Останні роки життя Ковінька провів у Полтаві, продовжуючи писати й видавати нові збірки. Він до останнього залишався вірним своєму покликанню — нести людям сміх і світло. Письменник помер 25 липня 1985 року, але його творчість продовжує жити.
Сьогодні його твори вивчають у школах, вони перевидаються, а гуморески звучать на сценах українських театрів. Ковінька став символом незламності українського духу, людиною, яка попри всі життєві негаразди, зберегла тепло у своєму серці та передала його нащадкам через свої книги.
Джерела:
- https://esu.com.ua/article-7316
- https://csamm.archives.gov.ua/2020/01/13/oleksandr-ivanovych-kovinka-1900-1985/
- https://poltava.to/project/5908/
- https://resh.news/news/8466/
- https://grinchenko-inform.kubg.edu.ua/sumnyj-u-smihovi-veselyj-u-smutku/
- https://chytomo.com/na-poltavshchyni-vidkryly-memorialnu-doshku-pysmennyku-humorystu-oleksandru-kovintsi/
