Клара Лучко — одна з найяскравіших зірок радянського кінематографа, яку подарувала світові щедра на таланти Полтавщина. У її образах — ніжність і сила, глибина і гідність. Вона зачаровувала глядачів з першого погляду й залишалася вірною собі та мистецтву до останнього дня. Шлях цієї акторки — це не лише історія великого екрана, а й приклад того, як провінційна дівчина з України змогла підкорити цілий світ. Далі на poltava-trend.
Ранні роки: Полтавщина, де народжуються зірки
Майбутня зірка народилася 1 липня 1925 року в селищі Чудово у звичайній українській родині. Батько акторки був родом із села Лучки (звідси й прізвище — Лучко). Він працював директором радгоспу в селі Яківці під Полтавою. Мати — Анна Іванівна — мала сильний характер і прізвисько «срібний голос». У молодості вона співала в церковному хорі разом із відомим радянським і українським співаком, народним артистом СРСР Іваном Козловським. Крім того, мати Клари Лучко брала участь у художній самодіяльності. Після революції в країні з’явилися театри, актори яких їздили селами з виставами за мотивами української класики.
Ім’я Клара майбутня акторка отримала на честь діячки комуністичного руху, Клари Цеткін. Батьки були постійно зайняті, тож вихованням дівчинки займалася її тітка — сувора й неграмотна жінка, яку в родині називали «баба Кіля». У 1930-х роках батько й дядько Клари увійшли до лав так званих «парттисячників» — людей, яких партія направляла на навчання до вищих навчальних закладів. Через це родина переїхала до Полтави. Батько закінчив Полтавський педінститут, а згодом став викладачем історії партії у школі міліції.
Двоюрідна сестра акторки Галина Манько згадувала, що Клара була дуже схожою на свою бабусю по батьковій лінії — жінку статну, яка завжди привертала до себе увагу. Шкільна подруга Галина Бертовська розповідала, що під час навчання вони з Кларою відвідували палац піонерів, ходили на лижний трамплін біля Корпусного парку, каталися на ковзанці біля другої полтавської школи, де навчалися. Одним із захоплень Клари були стрибки з парашутом з вежі, встановленої просто в центрі Полтави.
У школі майбутня зірка добре вчилася і захоплювалася кінематографом. Улюбленими акторами були Павло Кадочников, Марк Бернес, Любов Орлова, Тамара Макарова та Зоя Федорова. Найулюбленішим фільмом була стрічка «Учитель» 1939 року. А ще в дитинстві вона якось зустріла Любов Орлову, яка приїхала до Полтави на гастролі.
Попри артистичні захоплення, Клара Лучко залишалася сором’язливою та замкнутою дівчиною. Люди, які її знали, зізнавалися: ніхто й подумати не міг, що вона стане зіркою радянського екрана. У 1941 році майбутня акторка закінчила сьомий клас, а вже за кілька тижнів почалася німецько-радянська війна. Родина Лучко евакуювалася до Казахстану. У місті Джамбул Клара завершила десятирічку.
Освіта та перші кроки
Остаточно визначитися з вибором професії Кларі Лучко допомогла газета, в якій було опубліковано оголошення про набір студентів на перший курс ВДІК. Виявилося, що акторський клас в Алма-Аті тоді набирав Сергій Герасимов. Майбутня акторка написала листа до столичного вишу з проханням роз’яснити, що потрібно для вступу. Незабаром дівчина отримала відповідь. Мати Клари була проти того, щоб донька ставала акторкою. Вона мріяла, щоб Клара стала лікаркою або юристкою. Тиха й слухняна дівчинка тоді проявила характер і заявила, що обов’язково стане зіркою. Під тиском доньки мати здалася.
Під час евакуації сусідкою родини була дружина Олександра Довженка — Юлія Солнцева. Вона допомогла Кларі підготуватися до вступних іспитів. Так, у 1943 році майбутня зірка вступила до ВДІК, який на той час перебував в евакуації в Алма-Аті. Цікаво, що коли Лучко постала перед приймальною комісією, її охопив панічний страх. Клара не могла вимовити й слова. На допомогу прийшов голова екзаменаційної комісії Борис Бібіков. Викладач запропонував зіграти незвичайний етюд: уявити, що тоне її подруга, й спитав, що вона буде робити.
Заціпеніння несподівано зникло. Абітурієнтка почала виконувати завдання. Вона настільки природно метушилася на «березі» й так переконливо заламувала руки, що отримала «відмінно». У ВДІК Лучко зарахували до майстерні Ольги Пижової та Бориса Бібікова, однак після повернення до Москви вона продовжила навчання на курсі Сергія Герасимова і Тамари Макарової. Довгий час Клара не могла по-справжньому розкритися. Її не вважали ані обдарованою, ані талановитою студенткою. Водночас викладачі вірили в ученицю Макарової, яка порівнювала Лучко з петунією, яку одного разу побачила, коли та росла на потрісканій землі.
У Клари Лучко був сильний український акцент, тому Тамара Макарова займалася з нею російською мовою. Особливо акцент проявлявся після канікул, які акторка проводила у Полтаві. Двоюрідна сестра згодом розповідала, що вдома і навіть телефоном з рідними Клара спілкувалася винятково українською мовою.
Першою роботою акторки стала роль у фільмі «Три зустрічі», де вона зіграла геологиню Беллу. Картину зняли у 1948 році. Тоді, під час знімання, вона вперше побувала в Чехословаччині. Щоправда, фільм виявився невдалим, і Лучко навіть замислилася про те, щоб залишити кіно. Під час навчання акторка здебільшого грала романтичних героїнь. Складні психологічні образи її не цікавили. Навіть у дипломі їй написали рекомендацію, що звучала так: «Лучко — тургенєвська героїня, якій пасують класичні ліричні ролі».
Однак у фільмі «Молода гвардія» вона зіграла зовсім інший типаж. Акторці дісталася роль тітки Марини. Клара легко увійшла в образ. Ця робота вважається першою значущою роллю у кар’єрі артистки.
Зоряний злет: «Кубанські козаки» та всесоюзна слава
Справжнім проривом у кар’єрі Клари Лучко стала головна роль у музичному фільмі «Кубанські козаки» (1950), знятому режисером Іваном Пир’євим. Стрічка миттєво завоювала серця мільйонів глядачів і стала символом післявоєнного оптимізму та колгоспного достатку. У цій яскравій, колоритній картині, що прославляла післявоєнну сільську ідилію, Клара виконала роль ланкової Дар’ї Шелест — молодої, працьовитої й чарівної дівчини, щиро відданої своїй справі та здатної на глибокі почуття.
Після «Кубанських козаків» Клара Лучко прокинулася справді знаменитою. Її фото прикрашали обкладинки журналів, портрети з’являлися в кінотеатрах і в оселях шанувальників. Артистка перетворилася на символ краси, жіночності та щирої доброти. У 1951 році за виконання ролі Дар’ї Шелест акторка отримала Сталінську премію другого ступеня — одну з найпрестижніших нагород того часу.
Фільмографія акторки почала стрімко розширюватися. Її запрошували до найрізноманітніших стрічок — від ліричних комедій до історичних драм. Але саме «Кубанські козаки» стали тим рубежем, після якого Клара Лучко з молодої випускниці ВДІК перетворилася на легенду радянського кіноекрана.
Клара Лучко пережила кілька хвиль популярності. Важливою віхою в її кар’єрі стали знімання у фільмі «Дванадцята ніч» (1955), знятому за однойменною комедією Вільяма Шекспіра. Акторка зіграла одразу три ролі — Віолу та її братів-близнюків Себастьяна й Цезаріо, що стало справжнім акторським викликом. Їй довелося майстерно перевтілюватися, змінюючи не лише зовнішність, а й манеру поведінки, інтонації, рухи. Це був перший досвід такого плану в радянському кіно, і Лучко блискуче з ним впоралася.
Однією з найяскравіших робіт акторки стала роль у телевізійному серіалі «Циган» (1979), де вона зіграла Клавдію Пухлякову — сильну, горду та віддану жінку. У цьому багатосерійному фільмі, який миттєво став хітом серед глядачів, її героїня втілювала образ російської жінки з непростою долею, але з великим серцем. Партнером зірки на знімальному майданчику став Михай Волонтир, який зіграв Будулая. Їхній тандем став справжньою класикою радянського телебачення. Акторка пізніше зізнавалася, що «Циган» зайняв особливе місце в її творчій біографії, а Клавдія — одна з найближчих їй за духом ролей. До речі, раніше стало відомо про життєвий шлях гумориста Юрія Тимошенка — легендарного Тарапуньки з Полтави.
Особисте життя Клари Лучко
У 1950 році Клара Лучко вийшла заміж за актора Сергія Лук’янова, з яким разом знімалася у легендарному музичному фільмі «Кубанські козаки». Саме під час роботи над цією стрічкою між ними виникло глибоке почуття, яке переросло в міцний союз. Сергій Лук’янов став для Клари не лише чоловіком, а й однодумцем і підтримкою у складні моменти творчого життя. Акторка була молодшою за чоловіка на 15 років. Кажуть, Лук’янов закохався в Лучко з першого погляду. Побачивши молоду акторку у гримерці перед від’їздом у кіноекспедицію на Кубань, він сказав: «Я пропав».
На той момент актор був одружений із Надією Тишкевич. Подружжя виховувало доньку. Лук’янов залишив родину й через кілька місяців після завершення фільмування «Кубанських козаків» одружився з Лучко. У 1951 році в пари народилася донька Оксана. Після весілля подружжя жило в столичній комуналці, і лише у 1953 році переїхало до просторої квартири на Котельницькій набережній. Згодом донька розповідала, що Лук’янов обожнював дружину та завжди дарував їй розкішні подарунки. Вони вважалися однією з найкрасивіших пар у радянському кінематографі.
У 1958 році в Лук’янова стався інфаркт. Тоді він знімався у фільмі «Капітанська донька». Через кілька років трапився другий напад. Артист знепритомнів просто на асфальті біля власного будинку. Сергій Володимирович все частіше потрапляв до лікарень. Клара Лучко настільки занурилася у турботу про коханого, що зовсім перестала стежити за собою.
1 березня 1965 року Лук’янов занадто сильно хвилювався під час виступу на одному із засідань у Театрі імені Вахтангова — і помер прямо в залі. Для Клари це стало величезним ударом: вона втратила не лише коханого чоловіка, а й вірного супутника життя.
У 1969 році Клара Лучко познайомилася з перспективним журналістом Дмитром Мамлєєвим. Через чотири роки вони офіційно зареєстрували шлюб. Кажуть, саме донька та Мамлєєв повернули акторку до життя після смерті першого чоловіка. Журналіст узяв на себе всі побутові клопоти. Цей союз був менш публічним, але, за словами близьких, приносив акторці душевний спокій і підтримку. Подружжя прожило разом 36 років.
Смерть акторки
У 2005 році Клара Лучко планувала відсвяткувати своє 80-річчя. У суботу вранці, 26 березня, вона готувала сніданок. Акторка накрила на стіл, покликала чоловіка й раптово знепритомніла. Дмитро Федорович негайно викликав бригаду швидкої допомоги. Лікарі констатували смерть акторки. Причиною летального випадку став відрив тромбу. Дмитро Мамлєєв важко пережив втрату коханої. Він помер у 2012 році, через сім років після її смерті.
У фільмографії Клари Лучко — кілька десятків ролей у кіно та на телебаченні. Її героїні — щирі, сильні, благородні жінки — назавжди залишилися в серцях глядачів. Акторку було відзначено багатьма престижними нагородами, зокрема орденом «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня. У березні 1974 року вона отримала звання народної артистки РРФСР, а у жовтні 1985 року — народної артистки СРСР. У 1996 році в США їй присвоїли титул «Жінка світу», а у Кембриджі — почесне звання «Жінка тисячоліття».
Пам’ять про Клару Лучко жива й досі. Фільми за її участю продовжують транслювати на телебаченні, а створені нею образи залишаються еталоном жіночності, душевної щедрості й таланту. На честь акторки встановлено пам’ятники та названо вулиці.
На Полтавщині, де народилася й провела дитячі роки майбутня зірка, створено три музейні кімнати: у Полтавському краєзнавчому музеї, в селищі Чутове та у полтавській школі № 2. Речі для експозицій свого часу передав другий чоловік акторки — Дмитро Мамлєєв.
