Топ-5 фільмів, у яких можна побачити пейзажі Полтавщини

Мальовничі пейзажі Полтавщини здавна приваблювали не тільки українських, але й закордонних режисерів. Тож, хто з кіношників був до нестями закоханий у припсільські краєвиди, а кого надихнули Деканські поля змінити назву своєї кінострічки, читайте далі на poltava-trend.in.ua.

 «Земля», 1930 рік

Прем’єра культового фільму Олександра Довженка «Земля» відбулася 92 роки тому. Тоді стрічка мала шалений успіх закордоном, а от на батьківщині режисера та сценариста піддавалася нещадній критиці.  Нині «Земля» входить у список культурної спадщини ЮНЕСКО.

Ідея створення кінострічки «Земля» виникла у Довженко випадково. Він прочитав у газеті новину про вбивство куркулями сільського комсомольця. Після цього буквально за кілька днів режисер створив чернетку фільму про людей, землю і колективізацію.

За сюжетом, бідні селяни відбирають землю у куркулів. У селі з’являється перший трактор. Він стає в нагоді для знесення меж між наділами. Однак у кінці фільму головний герой – тракторист – помирає від рук куркулів.

Під час пошуків місця зйомки фільму Олександру Довженко показували Київщину, Чернігівщину і лише в останню чергу Полтавщину. Однак краєвиди над річкою Псел так вразили кінорежисера, що вибір став очевидним.

На період з липня по листопад 1929 року село Яреськи Шишацького району перетворилося на знімальний майданчик. Місцевих навіть покликали на другорядні ролі у фільмі. За день вони отримували три карбованці. Дівчина, яка першою з’являється у кадрі, теж з Яресьок. На той момент їй було 18 чи 19 років. Її вважали найкрасивішою панянкою в селі.

До прокату фільм переглядали 32 різні комісії. Вони мали чимало зауважень, проте все ж таки допустили кінострічку на київські екрани. Та вже за 9 днів вона була знята з показів. Офіційна причина – натуралізм та замах на звичаї. Реабілітували «Землю» тільки через 30 років після її виходу.

Олександр Довженко дуже любив Полтавщину. Тут він відзняв не один свій фільм. Так, краєвиди Полтавського краю також з’являються у кінострічках «Звенигорода», «Щорс» та «Іван». Говорять, що Довженко навіть попросив, аби на його могилі була хоч пригорща землі з Яресьок.

«Королева бензоколонки», 1962 рік

У 1962 році на знімальний майданчик перетворилася автозаправка поблизу Пирятину на трасі Київ – Харків. Тут кінорежисер Микола Літус працював над створенням комедії «Королева бензоколонки».

Щоправда, на самій АЗС команді не дозволили проводити зйомку через виробничий план и пожежну безпеку. Тож, поряд побудували бутафорську заправку.  

До речі, сценарій до фільму написав полтавець Петро Лубенський. За сюжетом, мрія чарівної дівчини Людмили Добривечір – танцювати в балеті на льоду. Утім вона не проходить конкурс. Їй доводиться шукати роботу. У результаті Людмила працевлаштовується на бензоколонку. Тож, на автозаправку чекають шалені зміни.

До цього часу на честь стрічки у Пирятині проводять фестивалі «Королева бензоколонки». Його відвідувачі переодягаються у костюми 60-их років.

«Весілля в Малиновці», 1967 рік

У 1966 році одразу декілька сіл Лубенського району Полтавщини на деякий час стають Малинівками. Саме тут проходять зйомки кінострічки, яка оповідає про життя простих людей у часи Громадянської війни 1919 року. Мова йде про одну з найвідоміших радянських музичних комедій «Весілля в Малиновці».

Кіношникам припали до вподоби садиба середини XIX століття у селі Хорошки, Спасо-Преображенський собор у Мгарі  та вітряки у Мацківці.

У фільмі можна побачити безліч кадрів маєтку князя Щербатова та місцевості біля нього. Утім жодної сцени у самому приміщені так і не було відзнято. Річ в тому, що на момент створення картини у колишньому палаці поміщика розміщувалася школа. Тож, для кінострічки довелося будувати додаткові декорації, аби не заважати навчальному процесу.

У Хорошках у масових сценах знімалося ледь не все село. Справжніми зірками ставали ті жителі, що приходили з домашніми тваринами. Для таких персонажів экранного часу не шкодували. А ще селяни нерідко роздавали поради кіношникам, аби кадри виглядали більш вдалими і відповідали місцевому колориту.

 «Соняшники», 1970 рік

У 1969 році один з куточків Полтавщини стає знімальним майданчиком радянсько-італійської мелодрами «Соняшники» режисера Вітторіо де Сіка.

Події в фільму розгортаються у часи Другої світової війни та у післявоєнний період. Італійка Джованна (зіграла Софі Лорен) знайомиться зі солдатом Антоніо (зіграв Марчелло Мастроянні). Молоді люди закохуються один в одного і незабаром одружуються. Після нетривалої відпустки хлопець відправляється на Східний фронт, де безвісти зникає. Через 15 років після завершення війни Джованна вирушає до Радянської Союзу на пошуки свого коханого.

Кінострічку «Соняшники» створювали на території трьох сучасних країн: Італії, України та Росії. Зйомки кульмінаційних сцен проходили у селі Чернечий Яр, яке знаходиться у Деканському районі Полтавщини. За сюжетом, саме сюди прибуває Джованна у пошуках Антоніо, адже раніше вона чула, що на цьому місці загинуло у часи війни чимало італійських солдат.

Зйомки на Полтавщині тривали тиждень. Тут збудували бутафорське кладовище та дерев’яну церкву. Кадр також прикрасило соняшникове поле. До речі, саме воно надихнуло режисера Вітторіо де Сіка змінити робоче найменування кінострічки. Тож, фільм у прокат вийшов під назвою «Соняшники».

«Пропала грамота», 1972 рік

У 1971 році у селі Красногорівка Миргородського району Полтавщини кіностудія імені Олександра Довженка знімала комедію «Пропала грамота».

Фільм оповідає про пригоди козака Василя. Йому доручено важливу місію – передати документа від гетьмана російській цариці. На шляху до Петербурга Василь зустрічає диявола, відьму та іншу нечисть.

Сценарій картини писався на основі творів Миколи Гоголя, Олекси Стороженка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Кропивницького, народних повір’їв та козацьких переказів.

Кадри кінострічки прикрашають мальовничі луки Полтавського краю та узбережжя річки Псел. Місцеві жителі Красногорівки знімалися у масових сценах, а деяким навіть пощастило отримати другорядні ролі – козаків-запоріжців, дівчат і навіть відьом.

Московські цензори внесли до фільму чимало своїх правок, утім так і не допустили картину до показів у кінотеатрах. Врешті на екрани стрічка «Пропала грамота» вийшла лишень через 10 років після її створення.

Comments