29 березня 2025 року виповнилося 120 років від дня народження видатного українського бандуриста Федора Деряжного — людини, чиє ім’я назавжди вписане в історію української музичної культури. Він пройшов складний життєвий шлях, повний випробувань, але завжди залишався вірним своїй справі — відродженню та популяризації бандури. Далі на poltava-trend.
Федір Деряжний не просто грав на бандурі — він створював інструменти, навчав молодих музикантів, виступав перед українською діаспорою в Європі та Австралії, а його сім’я продовжила справу, зберігаючи традиції кобзарства. Його життя — це історія мужності, творчості та незламної любові до України, яка надихає нові покоління.
Перші кроки на шляху до мистецтва
Федір Деряжний народився 29 березня 1905 року в Нових Санжарах на Полтавщині. Його дитинство припало на складні часи: революції, війни, голод. Проте саме в юності він відкрив для себе бандуру — інструмент, який став для нього символом української культури.
У 16 років Федір вперше побачив бандуру в руках сліпого кобзаря. Ця зустріч змінила його життя. Не маючи грошей на справжній інструмент, він спробував зробити його сам. Лише через десять років наполегливої праці йому вдалося створити власну бандуру. Також він паралельно навчався грати на слух, слухаючи вінілові платівки свого дідуся.
Перші кроки Федора Деряжного в музиці були пов’язані з самовідданістю та наполегливістю. Попри всі складні умови, він знайшов спосіб розвивати свій талант, що згодом стало основою його творчого шляху.
Подорожі, виступи та боротьба за Україну
1930-ті роки стали часом жорстоких випробувань для українського народу. Голодомор, репресії, Друга світова війна змусили мільйони людей шукати порятунку за кордоном. Федір Деряжний також опинився у вирі подій. Він подорожував на велосипеді до Білорусі, виступаючи з бандурою та збираючи пожертви для порятунку родичів від голоду.
Після війни він потрапив до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині. Там він познайомився з іншим українським бандуристом — Григорієм Бажулом, уродженцем Полтави. Разом вони виступали перед українцями, які рятувалися від радянських репресій, а також виготовляли музичні інструменти, зокрема бандури, цимбали та гітари.
Федір Деряжний використовував свою музику не лише для творчості, а й для допомоги землякам. Його виступи стали актом духовного опору в умовах війни та геноциду.
Життя в Австралії
У 1950 році Федір Деряжний разом із дружиною Марією та сином Петром прибув до Австралії. Сім’я оселилася в Ньюкастлі, де Федір працював на фабриці, але продовжував займатися музикою. Після нещасного випадку на виробництві, який завдав шкоди його здоров’ю, він зосередився на виготовленні бандур.
Федір робив бандури з австралійської деревини, які стали популярними серед української діаспори. Один з його інструментів придбав австралійський уряд для Технологічного музею в Сіднеї. У 1950-1960-х роках Федір Деряжний активно виступав на українських заходах, виконуючи власні композиції, такі як «Круча» та «Гомоніла Україна».
Навіть на чужині Федір Деряжний залишався українським патріотом. Його бандури та виступи об’єднували емігрантів, зберігаючи їхню культурну ідентичність.
Спадщина: родина Деряжних і бандура у XXI столітті
Федір Деряжний помер 29 квітня 1982 року в Ньюкастлі, але його справу продовжили діти. Його син Петро став відомим бандуристом. Разом із дружиною Нілою він створив ансамблі, які популяризували українську музику в Австралії.
У 2010-х роках Петро та Ніла Деряжні відвідали Полтавщину, де виступали перед місцевими жителями. Їхня гра на бандурах, створених батьком, вразила слухачів і нагадала про зв’язок поколінь.
Життя Федора Деряжного — це приклад того, як мистецтво може стати містком між Україною та діаспорою. Його талант не обмежувався виконавською майстерністю. Він створював інструменти, навчав молодих музикантів, а головне – зумів передати свою любов до бандури наступним поколінням. Сьогодні його справу продовжують син Петро та інші бандуристи, а історія родини Деряжних нагадує, що українська культура живе навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини.
Джерела:
