Федір Попадич – відомий український композитор, творче становлення якого відбулося у Полтаві. І хоч він не прожив все життя в Україні, згодом переїхав до Росії, всі його твори як композитора пронизані українським фольклором, співучою традицією та автентичним відтворенням психологічних образів. Він був активним громадським діячем, організовував благодійні концерти, збирав хори та вів просвітницьку діяльність серед простого населення та любителів музики. Далі на poltava-trend.
Попадич та Полтава
Федір Миколайович Попадич народився в селі Великі Будища (нині Диканського району) Полтавської області у 1877 році. Шкільну освіту отримав у церковно-приходській школі. Після її закінчення розпочав співати у Полтавському архієрейському хорі. Згодом вступив на до Полтавського музичного училища на історико-теоретичний відділ. Там він входив до класу Леоніда Лісовського — відомого композитора, автора увертюр, романсів, хорів та п’єс. В 1898 році Лісовський був директором музичної школи Базилевича в Полтаві, дописував музичні рецензії до полтавських «Ведомостей» та викладав інституті благородних дівиць.
Музичне училище Попадич закінчив екстерном, отримавши звання вчителя. З 1908 по 1915 роки працював учителем вокалу у гімназіях Полтави. Його діяльність була спрямована на організацію та керівництво хоровими колективами. Саме він довгий час керував хором ремісничого училища, кількох гімназій, хором залізничників та друкарів, які часто виступали і були помітними в суспільно-культурному житті Полтави. Їх любили за емоційне виконання, довершеність звуку та точне інтонування.
Одним з найвизначніших виступів під керівництвом Федора Попадича був виступ на відкритті пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві 1903 року та на концерті з відзначення 45-ої річниці смерті Тараса Шевченка, де хор під його керівництвом представив кілька творів Миколи Лисенка у 1906 році. Полтавцям особливо запам’яталися виступи у 1908 році на пам’ять Тараса Шевченка в Просвітницькому будинку та 1912 року на концерті веснянок в опрацюванні Миколи Лисенка. У 1913 році диригент очолив хор капели “Боян” однойменного Полтавського товариства.
Під його керівництвом був організований концерт до 75-річчя смерті Івана Котляревського, який став одним з найкращих за десятиліття у місті. У 1918 році до Полтави приїхав з гастролями Перший національний хор Стеценка, саме він надихнув Попадича створити український національний хор. Згодом він отримав кілька назв: Пролетарський, Перший український художній радянський хор імені Тараса Шевченка, пізніше — Полтавська окружна державна капела. З нею Попадич працював 15 років.
За перші 10 років існування хор мав 353 концертні виступи. В його репертуарі були класичні та сучасні твори українських, російських та західних композиторів. Найкращими вважалися композиції Лисенка, Ніщинського, Леонтовича, Стеценка, Бородіна, Чайковського, Гайдна, Степового, Глінки, Брамса, Бородіна, Мусоргського та інших.
Музикант стояв біля витоків Полтавської філії Всеукраїнського музичного товариства імені Леонтовича, утвореного 1922 року. Останнім його місцем роботи на Полтавщині був Полтавський музичний технікум.
Творчість в Росії
А вже влітку 1934 року музикант переїжджає до міста Коломна, що в Росії. Там він керував хором заводу імені Куйбишева. Федір Попадич перетворив місцевих вокалістів з аматорів на справжніх професіоналів, які за рік роботи посіли 2-е місце на Першій всесоюзній олімпіаді художньої самодіяльності. В Коломні Попадич заснував музичну школу.
З переїздом до Росії та, ймовірно, збільшенням фінансування творчість музиканта розширюється, зокрема він працює над музикою до театру та вистав. Однак Попадич був більш відомий як педагог та диригент, лише окремі його твори як композитора були відомими: “Кроком крицевим”, “Праця єдина”, “Ми бунтарі”.