Гордій Гладкий — ім’я, яке рідко зустрінеш у шкільних підручниках, але без нього неможливо уявити становлення музичної України ХІХ століття. Цей талановитий композитор і диригент із Полтавщини стояв біля джерел української професійної музики. Він створював твори для хорових колективів на вірші Тараса Шевченка і став одним із перших, хто поєднав народну мелодику з академічною музикою. Дізнаємося, яким був життєвий шлях цього обдарованого музиканта та диригента. Далі на poltava-trend.
Дитинство і юність музиканта
Гордій Павлович Гладкий народився у 1849 році в родині поміщиків. Мешкали вони на власному хуторі у Костянтиноградському повіті Полтавської губернії. Водночас сім’я майбутнього композитора була небагатою, тож уже в юності йому довелося підробляти продавцем у чайній крамниці у Полтаві, що належала московським купцям братам Поповим. Там же йому виділили кімнату, де він мешкав. Гладкий закінчив повітове училище. З дитинства багато читав, а згодом опанував гру на гітарі. Музичну освіту здобув на місцевих синодальних регентських курсах, які організував композитор і капельмейстер Петро Щуровський.
Щосуботи в кімнаті Гордія Павловича збиралися семінаристи. Вони створили хор, яким диригував сам Гладкий. Цей імпровізований колектив став першим виконавцем творів молодого композитора. Молодь виконувала як хорові обробки, так і твори Гордія Павловича на вірші Тараса Григоровича Шевченка. З вікна його кімнати часто линули звуки гітари й чарівний спів музиканта. Вільний час він проводив у колі прогресивної молоді, яка зачитувалась творами Котляревського, Гоголя та Шевченка.
У Полтаві в той час урочисто відзначали пам’ятні дати, пов’язані з життям і творчістю видатних земляків. У такі дні зазвичай влаштовували великі концерти за участю хорів та оркестрів. Гордій Гладкий нерідко брав у них участь.
Любов до поезії Шевченка
Гордій Гладкий був закоханий у поезію Тараса Григоровича Шевченка. Як писав у своїй книжці «Пісня знаходить автора» музикознавець, диригент і композитор Леонід Кауфман, під час вечірніх посиденьок із полтавською молоддю Гордій Павлович нерідко демонстрував власні музичні твори. Під час одного з таких вечорів прозвучав «Заповіт». Присутні були вражені мелодійністю цього твору. У кімнаті урочисто лунали слова великого українця. Мелодія «Заповіту» поступово набувала дедалі більшої популярності. Частково цьому сприяли й семінаристи, які возили її з собою в різні міста, зокрема до Києва.
Варто зазначити, що дослідники Драний і Кауфман визначають час створення «Заповіту» як 1870-ті роки. Вони також встановили, що автором мелодії був саме Гордій Гладкий. Леонід Кауфман знайшов кілька екземплярів раніше невідомого видання «Заповіту» для хору. На нотах було зазначено: «Слова Т. Шевченка, муз. Г-го». Експерти не мають сумнівів, що ця варіація твору належить відомому полтавцю. Згодом авторську партитуру надрукував у 1909 році полтавський книговидавець Маркевич, одноліток Гордія Павловича. Це було благодійне видання — зібрані кошти йшли на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.
Варто зауважити, що «Заповіт» був не єдиним музичним твором Гладкого на вірші Шевченка. Окрім нього, композитор створив музику до таких поезій, як «Зоре моя вечірняя», «Ой по горі ромен цвіте», «Утоптала стежечку» та інших.
Як Шевченко написав знаменитий «Заповіт»?
У 1845 році Тарас Григорович Шевченко став співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (Київська археографічна комісія), що діяла при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора та розміщувалась у приміщенні Київського університету Святого Володимира. Завданням цієї наукової установи було збирання й видання історичних документів, а також докладний опис археологічних пам’яток.
На Шевченка поклали обов’язки описувати та змальовувати унікальні архітектурні споруди, церкви, монастирі, історичні пам’ятки, а також збирати різні фольклорні й етнографічні матеріали. Восени та взимку 1845 року поет разом із комісією працював на Миргородщині та на території Переяславщини, що тоді входила до складу Полтавської губернії (нині — Київська область).
Цей період став одним із найнатхненніших у творчості Шевченка: восени та в грудні 1845 року він написав близько п’ятнадцяти творів різної тематики й жанру, серед яких поеми «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Єретик», «Сліпий», містерія «Великий льох» і вірші «Холодний Яр», «Маленькій Мар’яні», «Три літа», «Минають дні, минають ночі…» та інші.
У Переяславі на той час працював лікар Андрій Йосипович Козачковський — давній знайомий Шевченка ще з Петербургу. Їхня дружба зміцніла в серпні 1845 року, коли поет несподівано завітав до нього в гості, а наприкінці жовтня повернувся вже дуже хворим. Козачковський поселив друга у сусідньому селі В’юнище в оселі свого знайомого Степана Самойлова.
Стан здоров’я поета погіршувався, і наприкінці грудня він почав марити. Господар загорнув його в кожух, накрив ноги ведмежою шкурою і поспішив до Переяслава, де лікар зумів подолати кризу. Попри тимчасове покращення, поета, якому тоді був лише 31 рік, не полишали думки про смерть.
У різдвяну ніч з 24 на 25 грудня 1845 року Шевченко встав, запалив свічку й узяв у руки перо. На папері з’явилися перші рядки майбутнього шедевра — вірша «Заповіт». На шістнадцятому рядку рука поета зупинилась — йому важко було написати слова «а до того я не знаю бога». Спочатку там стояли лише крапки, але пізніше, коли Шевченко одужав, ці слова були вписані.
Вранці, коли до нього зайшов лікар, поет прочитав йому щойно написаний твір. Цю сцену зобразив на своїй картині український художник Лев Вітковський. Попри те, що тіло поета боролося з хворобою, його душа й розум творили духовний заповіт для народу. Важка недуга лише стала поштовхом, тоді як сама ідея «Заповіту» давно жила в серці Тараса. У святий день Різдва Христового божественне натхнення та внутрішній порив поета злилися в єдине ціле. У 31 рік Тарас Шевченко створив твір світового масштабу.
Варто наголосити, що саме у Переяславі у 1654 році Україна втратила свою незалежність — і саме тут, у цьому місті, було написано «Заповіт», який став дороговказом для українського народу, пробуджуючи його до боротьби за свободу.
Як Гладкий написав музику до вірша «Заповіт»?
Відомо, що молодий Тарас Григорович останні місяці 1845 року мешкав на Полтавщині. Саме тут були створені його поетичні шедеври, які становлять ядро циклу «Три літа». Серед них — і знаменитий «Заповіт». На Полтавщині народилася й прекрасна мелодія до цього геніального вірша. Проте тривалий час на нотних виданнях «Заповіту» зазначалося: «українська народна пісня». Тоді мало хто знав, що у неї є конкретний автор — Гордій Павлович Гладкий.
Цікавим є той факт, що одним із перших музику до «Заповіту» створив інший полтавець — Микола Лисенко. Це сталося ще у 1868 році з нагоди вшанування пам’яті Шевченка у Львові. Тоді львівська громада замовила студенту Лейпцизької консерваторії Миколі Лисенку написати музику до «Заповіту». Молодий музикант намагався поєднати дух поезії Шевченка зі специфікою української народної пісні. Цей варіант уперше пролунав у виконанні молоді у Львові.
Через два роки з’явився інший варіант «Заповіту». Автором музики на вірші Шевченка став Гордій Гладкий. Після цього до створення мелодії звернулися й інші композитори. Одні намагалися написати оригінальну музику на слова Шевченка, інші — адаптували мелодію Гладкого для різних вокально-хорових колективів.
Що ще відомо про життя музиканта?
Після завершення регентських курсів Гордія Гладкого призначили на посаду регента семінарського хору та викладача хорового співу в Полтавській духовній семінарії. За період своєї педагогічної діяльності композитор виховав цілу плеяду талановитих хористів і солістів. Серед його учнів був Віктор Васильович Курдіновський, який згодом став одним із солістів московської опери Зиміна. Артист брав участь у численних концертах Лисенка. За деякими даними, у хорі Миколи Лисенка також співав молодий учитель музики Гордій Павлович Гладкий.
Полтавці шанували свого видатного земляка. Його знали не лише як виконавця та композитора, а й як хорового диригента. Гордій Павлович багато працював і дуже рано пішов із життя — на момент смерті йому було лише 45 років. Попри це, полтавці дбайливо зберігають пам’ять про композитора.
У 1971 році у Полтаві на старому приміщенні Полтавської духовної семінарії було встановлено гранітну меморіальну дошку на його честь. Крім того, одна з вулиць міста названа на честь видатного музиканта.
Скільки існує інтерпретацій «Заповіту»?
Твір Тараса Шевченка «Заповіт» надихнув цілу плеяду композиторів і став основою для десятків музичних інтерпретацій та хорових обробок. Свої версії створили такі видатні митці, як Порфирій Демуцький, Олександр Спендіаров, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Левко Ревуцький, Станіслав Людкевич, Петро Козицький, Михайло Вериківський, Рейнгольд Глієр, Олександр Александров, Євген Юцевич, Борис Лятошинський, Костянтин Данькевич, Андрій Штогаренко, Анатолій Кос-Анатольський тощо.
Особливу славу здобула обробка Кирила Стеценка — вона посилила виразність хорової версії Гордія Гладкого і зробила її по-справжньому безсмертною. Саме в цьому варіанті «Заповіт» став невіддільною частиною українського культурного коду та символом національного духу.
Ця пісня наче дістала крила: вона давно вийшла за межі однієї епохи й однієї країни, передаючись від покоління до покоління як духовний заповіт, як нагадування про боротьбу та надію. Її співають як гімн, як молитву, як голос свободи. Особлива інтонаційна структура мелодії, що нагадує речитатив кобзаря-бандуриста, надає твору потужної емоційної глибини та живого зв’язку з народною традицією.
Джерела:
