Григорій Китастий: маестро української душі в еміграції

Григорій Китастий — видатний композитор і диригент, один із провідних зберігачів української музичної спадщини за кордоном. Народився він 1907 року в містечку Кобеляки на Полтавщині, здобув освіту в Києві, пройшов навчання у школі Лисенка і став одним із найталановитіших учнів великого митця. Проте більша частина його життя та творчої діяльності відбулася далеко від України, в еміграції. Саме Китастому випала честь очолити всесвітньо відому Українську капелу бандуристів у Чикаго, надати їй новий подих і перетворити на символ непохитного українського духу. Далі на poltava-trend.

Дитинство і юність Григорія Китастого

Григорій Китастий народився 17 січня 1907 року в невеликому полтавському містечку Кобеляки в родині, глибоко вкоріненій в українській традиції. Його батько був сільським ремісником, а мати — берегинею родинного вогнища і народної пісні, яка з самого дитинства звучала в їхньому домі. Саме завдяки матері хлопець перейняв любов до української мелодики, до звучання дум, колискових і обрядових пісень.

Музикальні здібності виявилися у Григорія досить рано: він швидко опанував гру на губній гармоніці, співав у шкільному хорі та відвідував музичні гуртки. Натхнення майбутній композитор черпав із народної пісні — тієї, що пронизувала повсякденне життя українського села початку XX століття. У дев’ятнадцять років він вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хорове відділення. Вдень юнак навчався, а вночі підробляв вантажником на місцевій станції. Грошей катастрофічно бракувало. Та його талант помітив директор технікуму, керівник Полтавської хорової капели Федір Попадич, і допоміг влаштуватися у гуртожиток.

Під впливом композитора Ігната Хоткевича у Китастого з’явилося бажання стати бандуристом. Тож у 1930 році він вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському факультеті, опанував гру на кларнеті й скрипці, однак найбільше часу приділяв саме бандурі.

У 1933 році Китастий перевівся на композиторський факультет. Його прийняли до хору Київської опери — для нього це було справжнім щастям. У своїх спогадах він писав, що саме завдяки цьому призначенню зміг глибше зрозуміти оперне мистецтво й театральну специфіку. А ще — отримав стабільну матеріальну підтримку, щоб допомогти родині, яка переживала тяжкі часи Голодомору.

Період Другої світової війни

У 1934 році Григорій Китастий став учасником Київської капели, з якою активно виступав на концертах. У 1935 році відбулося об’єднання Полтавської та Київської капел у Державну зразкову капелу бандуристів України, де Китастий обійняв посаду концертмейстера. Проте вже у 1937 році майже чверть складу капели була заарештована НКВС. У цей час історичні пісні практично не виконувалися — радянська влада дозволяла лише побутові й ліричні твори українською мовою.

У 1941 році Китастий став заступником художнього керівника капели, але з початком Другої світової війни колектив було розформовано. Багато артистів пішли на фронт, де загинули, а деякі потрапили у полон, зокрема й сам Китастий. Завдяки щасливому випадку йому вдалося втекти з полону і повернутися до окупованого німцями Києва. Там він зібрав 16 артистів і створив нову капелу імені Тараса Шевченка.

Колектив виступав у селах навколо Києва, де мав величезний успіх, а навесні вирушив на гастролі Волинню та Галичиною. Незабаром їх викликали назад до Києва, а у 1942 році, під час чергового гастрольного туру, колектив був вивезений до Німеччини й поміщений у табір остарбайтерів у Гамбурзі. Там музиканти працювали в клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів. Попри тяжкі умови, у святкові дні вони давали концерти для інших робітників табору.

Звільнити капелу з полону вдалося завдяки втручанню редактора газети «Українець для остарбайтерів» Андрія Луцева. Після цього колектив було переведено на концертну діяльність, хоча офіційно вони залишалися у статусі остарбайтерів до кінця війни. Це дало музикантам змогу виступати в містах з великою кількістю українських робітників, де концерти завжди проходили з аншлагом.

У 1943–1944 роках капела майже дев’ять місяців гастролювала Галичиною — у Дрогобичі, Ужгороді, Львові, Коломиї. Серед слухачів були митрополит Андрей Шептицький і Степан Бандера. У місті Турка Китастий познайомився з поетом Іваном Багряним, з яким разом написав знаменитий «Марш Україна». Ця пісня, нині одна з найпопулярніших у репертуарі гурту «Хорея Козацька», разом з іншими патріотичними композиціями на вірші Багряного увійшла до програми капели Китастого. З цими творами колектив виступав як у населених пунктах Західної України, так і в лісах перед бійцями Української повстанської армії.

Життя Китастого після війни

Після закінчення Другої світової війни музиканти капели опинилися у таборі для переміщених осіб. У цей період Китастий багато працював над концертними програмами. Виступи колективу мали величезний успіх у таборах для переміщених осіб і в Західній Європі. Повернення на Батьківщину стало неможливим через побоювання переслідувань з боку радянської влади за співпрацю з емігрантськими та націоналістичними організаціями. Через це Китастий залишився в еміграції, де продовжив свою музичну діяльність, присвятивши себе збереженню й розвитку української культурної традиції за межами СРСР.

У 1949 році колектив залишив Європу й переїхав до Детройта, де активно включився у творче життя. Капела багато гастролювала, виступаючи у великих містах Америки, Австралії та Канади. Китастий у цей період особливо багато писав. Він створив сотні обробок українських народних пісень для фортепіано й бандури, писав релігійну та хорову музику.

Григорій Трофимович написав такі відомі твори, як «Марш УПА», «Вставай, народе!», а також гімн української молоді — «Вперед, сини народу». Китастий також поклав на музику вірші Тараса Шевченка, Івана Багряного, Олександра Олеся, Яра Славутича та інших видатних поетів. Окрім музичної діяльності, він пробував себе й у літературі — у вільний час писав короткі оповідання.

Особливе місце в його спадщині займає композиція «Дума про Петлюру» — музичне присвячення Симонові Петлюрі, славетному землякові з Кобеляк і лідеру Української Народної Республіки.

Життя музиканта у США

Спочатку Григорій Китастий оселився у Детройті, проте згодом перебрався до Каліфорнії. У 1964 році музикант переїхав до Чикаго, де очолив перший ансамбль бандуристів Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ). Наприкінці 1967 року він утретє одружився, після чого переїхав до Клівленда, звідки регулярно їздив до Детройта на репетиції капели бандуристів. При цьому Китастий також активно брав участь у громадському та політичному житті української діаспори. Окрім музики, композитор захоплювався шахами.

До 70-річчя митця Центр Української революційно-демократичної партії, членом якої він був, зробив йому особливий подарунок — видання «Збірника на пошану Григорія Китастого». Книга побачила світ у 1980 році за підтримки Фонду імені Івана Багряного й містила дослідження, статті, рецензії, спогади, а також поезії, присвячені ювіляру, і добірку його музичних творів.

Останні роки життя і смерть Григорія Китастого

Останні роки життя Григорія Китастого стали періодом глибокого осмислення його багаторічного творчого та громадського шляху. Попри поважний вік, композитор не втратив своєї невгасимої пристрасті до української музики та культури, продовжуючи працювати над новими творами та підтримувати молоде покоління музикантів і діячів української діаспори.

Живучи в еміграції, Китастий залишався вірним своїй місії — збереженню української музичної традиції та національного духу. Він брав участь у культурних заходах, виступав на концертах і займався просвітницькою діяльністю, ділячись досвідом та надихаючи інших на продовження боротьби за свободу і незалежність України.

Останніми роками здоров’я композитора поступово погіршувалося. Лікарі діагностували в нього онкологічне захворювання. Григорій Трохимович Китастий помер 6 квітня 1984 року, залишивши по собі багату музичну спадщину та глибокий слід в історії української культури.

Похований видатний полтавець на українському православному кладовищі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі, США. У 2008 році Президент України Віктор Ющенко посмертно надав йому звання «Героя України».

Джерела: 

1. https://poltava.to/project/7199/ 
2. https://zmist.pl.ua/news/grygorij-kytastyj-muzykant-z-poltavshhyny-yakyj-ocholyv-ansambl-bandurystiv-u-chykago 
3. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/17/1907-narodyvsya-grygoriy-kytastyy-kompozytor-banduryst 
4. http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/muzykanty-i-muzykovedy?id=2063