У 2020 році Кременчуцька дитяча музична школа № 1 відзначила ювілей — цьому легендарному навчальному закладу виповнилося 100 років. Упродовж століття тут навчалися десятки тисяч людей. Багато з них стали професійними вокалістами, диригентами, піаністами та скрипалями, композиторами та викладачами музики. Серед випускників — відомі в Україні та інших країнах культурні діячі. Далі на poltava-trend.
Церковні хори та світові знаменитості
У Кременчуці з повагою та любов’ю розвивали музичне мистецтво. Багатоголосі чудові хори співали у всіх церквах міста. У Народній аудиторії — тодішньому громадсько-просвітницькому центрі — працював вокально-театральний гурток. На початку XX століття багато знаменитостей того часу, які гастролювали різними регіонами, неодмінно заїжджали в це затишне й цивілізоване місто на березі Дніпра.
Кременчуківці насолоджувалися життєрадісною творчістю польського піаніста Артура Рубінштейна та лірикою чеського скрипаля Яна Кубеліка. Чули поліфонічні фортепіанні композиції Сергія Рахманінова та гру народного ансамблю під керівництвом Василя Андрєєва. У Кременчуці працював автор “Української симфонії” — композитор Михайло Колачевський.
Уродженець Полтавщини, актор та диригент Прокіп Сапсай організував у Кременчуці хорову капелу. Репертуар цього колективу був різноманітний: українські пісні, класичні європейські твори, драматичні оперні п’єси. Щоб співаки та музиканти завжди мали потрібні ноти, Сапсай навіть відкрив маленьку друкарню. Там робили не лише паперові партитури, а й випускали музикознавчу літературу.
При капелі діяла художня рада, на засіданнях якої визначали найкращих виконавців. Найталановитіші вокалісти отримували рекомендаційні листи та ставали студентами Київської консерваторії.
Пітьма, сонети, молодість, любов
Дивно, але школа, у якій навчали витонченого музикування, з’явилася в страшний час. У 1920 році після революцій та міждержавних конфліктів тривала кривава громадянська війна: вона то згасала, то спалахувала з новою силою. У Кременчуці панувала розруха. Не працювали промислові підприємства та електростанція, припинилося водопостачання, зупинився громадський транспорт. У темряві та холоді лютували епідемії та голод. Суспільство ціпеніло від страху та розпачу.
Проте навіть за таких умов намагалися відродити культурне життя. У місті відкрилася музична школа, у якій було всього два класи: охочі вчилися грати на гітарі та мандоліні. Трохи пізніше з’явилися класи фортепіано, віолончелі та вокалу. Першим директором став випускник Харківської консерваторії Володимир Тіпаков. Він незмінно обіймав цю посаду впродовж 20 років.
Цікаво, що в музичній школі Володимир не лише розпочав свою адміністративно-викладацьку кар’єру, а й зустрів жінку, з якою створив родину. Окрім дітей та підлітків, на той час у школі навчалися і дорослі молоді люди. Тіпакову дуже сподобалася чарівна дівчина Лідія Козорєз, яка захоплено та талановито грала на фортепіано: навколо неї вільно кружляли мелодії вальсів та сонетів. І так само легко вона запаморочила голову молодому директору. А невдовзі стала його коханою дружиною.
Математика не завадить
Кременчуцька музична школа в перші роки роботи змінювала назву та організаційну структуру. Спочатку вона була так званою трудовою семирічкою, яка давала творчу професію. Наприкінці 1920-х років стала музичним технікумом. А після реформ перетворилася на спеціалізовану середню школу, де вихованці здобували освіту впродовж 10 років. Школярі не тільки опановували музичне мистецтво, але й вивчали математику, граматику, літературу та природничі науки.
Школу розмістили у двоповерховому будинку, у якому потрібно було робити внутрішню реконструкцію. Володимир Тіпаков одягав робу й разом із майстрами займався будівельно-оздоблювальними роботами. З кількох кімнат, розташованих поруч, забрали стіни-перегородки, й у такий спосіб зробили просторе приміщення для концертної зали. На подвір’ї школи спорудили гарну літню естраду, з’єднавши її коридором із головною будівлею.
Згодом у школі облаштували 15 приміщень для уроків, обладнали невеликий слюсарно-столярний цех, де ремонтували та вдосконалили музичні інструменти. З’явилися бібліотека та зал для хореографії. При школі також відкрили балетну студію та організували симфонічний оркестр. У 1941 році в школі було 240 учнів на денному відділенні та 50 на вечірньому.
Домашній модельєр
Юні артисти брали участь майже у всіх святкових заходах міста. Крім того, концерти проходили в профспілкових клубах та на території підприємств. Перед публікою з’являлися нові дуети, квартети та сольні виконавці.
Щоправда, костюмерної майстерні в школі не було. Концертний одяг шили батьки учнів та родичі директора. У домашньому ательє Тіпакових працювали бабуся Ганна Іванівна та донька Ірина. Дівчинка виявилася здібним модельєром. Вона згодом почала виконувати функції, як би зараз сказали, креативного менеджера: вигадувала оригінальні фасони суконь, малювала ескізи артистичного вбрання.
Звісно, Володимир Тіпаков зумів згуртувати творчий колектив не лише вдома. Одним із його найближчих соратників був учитель гри на скрипці Михайло Межибовський. Непересічним фахівцем, який всіляко сприяв розвитку школи, був викладач вокалу та теоретичних дисциплін Ісаак Раїк — ерудований та дбайливий наставник. Тут розпочинала педагогічну діяльність випускниця Кременчуцької музичної школи Зінаїда Сиротенко, яка займалася повоєнним відновленням навчального закладу та багато років працювала завучем.
Від Києва до Киргизстану
У Кременчуцькій музичній школі здобули освіту люди, завдяки яким музика України набувала чудового звучання та особливої краси. Наприклад, тут навчався Микола Шостак — соліст Київського державного академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Він зіграв понад 40 ролей у музичних драмах українських та закордонних композиторів. Незрівнянно солював в операх “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба”, “Енеїда”, “Травіата” та “Аїда”.
Любителі кіно напевно пам’ятають фільми “Жайворонок”, “Блакитний лід” та “Нічна зміна”. Там звучить музика композитора Якова Вайсбурда, який складав симфонії, романси та танцювальні мелодії. Вихованцем школи був і Геннадій Банщиков — автор камерних творів та композицій для театру. Також Сергій Грінченко — баяніст-віртуоз, лауреат міжнародних конкурсів. І яскравий джазовий імпровізатор, член Національної спілки композиторів Сергій Горюнович.
Імена деяких учнів школи відомі далеко за межами нашої країни. Михайло Жеребкер — заслужений артист Киргизстану, скрипаль Киргизького академічного театру. А в Молдові пам’ятають кременчуківця Бориса Мілютіна — засновника та художнього керівника Державного симфонічного оркестру та головного диригента Молдавської опери.
Під час німецької окупації Кременчука музична школа не працювала. А в повоєнні роки з’явилися нові навчальні програми: стали викладати естрадний вокал, гру на кларнеті, музикознавство та сольфеджіо. У 2024 році працівники Кременчуцької музичної школи вирішили надати навчальному закладу ім’я ще одного знаменитого музиканта — Миколи Лисенка. Він, щоправда, не випускник школи, але теж уродженець Полтавщини, відомий у світі як основоположник української класичної музики.
