Василь Григорович Голуб – ім’я, яке вже понад пів століття з гідністю звучить зі сцени Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя. Багато з його ролей стали знаковими для полтавського театру, а сам він — улюбленцем глядачів, які цінують не лише талант, а й людську простоту й відданість справі. Здавалося б, життя актора могло б розвиватися за різними сценаріями. Проте Голуб залишився вірним рідному театру, рідному місту і своїм переконанням. То ж яким був шлях до сцени, що став його життєвим покликанням? Як сільський хлопець із Полтавщини перетворився на народного артиста України? Далі на poltava-trend.
Початок шляху: від сільського клубу до професійної сцени
Василь Голуб народився 26 березня 1946 року в селі Кам’янка Диканського району на Полтавщині. Його перші кроки до театру не були пов’язані зі столичними сценами чи конкурсами — усе починалося скромно, у сільському клубі, серед звичайних людей. Сам актор неодноразово підкреслював, що якими б не були досягнення, у душі він залишився тим самим сільським хлопцем.
Після навчання у Снятинському культурно-освітньому училищі він кілька разів намагався вступити до театрального інституту. І зрештою досягнув мети – став студентом Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. У 1971 році, одразу після закінчення навчання, почав працювати в Полтавському театрі імені Гоголя. Тоді він ще не знав, що саме цьому місцю присвятить усе своє творче життя, залишаючись на сцені десятиліттями.
Вірність сцені й ролям, що зросли разом з актором
З моменту першого виходу на сцену Полтавського театру у 1971 році Василь Голуб зіграв понад сто ролей. Його творчий діапазон – від фольклорного гумору до класичної трагедії. Найвідоміші з них стали знаковими як для самого театру, так і для кількох поколінь глядачів. Наприклад, його Виборний у “Наталці Полтавці” став майже народним героєм – настільки живо й переконливо актор втілював образ.
Не менш пам’ятною є його роль Мартина Борулі – драматичного персонажа, через якого Голуб показав всю внутрішню боротьбу українця між гідністю і пристосуванням. У “Лісовій пісні” Лесі Українки він тонко і зворушливо грав дядька Лева — добру душу з лісу, що живе на межі реального й міфічного, а його Карась у “Запорожці за Дунаєм” – це вже справжній взірець комедійного народного типажу.
Майстерність Василя Голуба полягає в умінні працювати як з народною драматургією, так і зі складними класичними текстами. Його Понтій Пілат у “Майстрі і Маргариті” – це приклад ролі, що вимагає філософської зрілості, психологічної глибини та повного занурення в конфлікт особистості й влади. А роль Мазепи в драмі “Остання любов Гетьмана” стала справжньою історичною і духовною віхою в кар’єрі актора.
Не лише актор, а й творець власного стилю
З роками Василь Голуб став ініціатором, автором і виконавцем унікальних моновистав. Найпоказовішою є літературно-музична композиція “В степу безкраїм за Уралом”, створена до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Тут Голуб не просто зіграв поета – він прожив кожне слово в тексті. Вистава поєднала пісні, вірші та біографічні уривки.
Друга моновистава – “Забіліли сніги” – стала справжньою сповіддю самого Василя Голуба, з якою він вийшов на сцену у своє 70-річчя. Вистава дала змогу акторові заговорити не тільки від себе, а й від імені героїв, які стали частиною його життя: Шевченка, Бульби, Мазепи. Поєднавши поезію, народну пісню, бандурну музику і особисті переживання, Василь Голуб створив унікальне театральне дійство, яке надзвичайно вразило вибагливих полтавських глядачів.
Визнання та нагороди
Звичайно, за довгу кар’єру Василь Голуб здобув чимало офіційних визнань. У 1992 році він став Заслуженим артистом України, а у 2006 – Народним артистом. У 2025 році акторові присвоїли орден “За заслуги” ІІІ ступеня – за визначний вклад у розвиток національного театру. Також він є лауреатом обласної премії імені Івана Котляревського.
Втім, сам актор зізнається: найвища нагорода – це коли після вистави люди встають, аплодують стоячи, підходять зі сльозами і вдячністю. Саме тоді він відчуває, що все життя прожите недаремно.
Отже, творчість Василя Голуба – це не просто професійна акторська гра, а ціле життя в мистецтві. Він довів, що можна бути глибоким артистом, не зраджуючи своїм кореням, не женучись за столичною славою і залишаючись вірним рідній полтавській сцені протягом десятиліть – чим заслужив вдячність і повагу колег та глядачів.
Джерела:
- https://teatr-gogolya.pl.ua/news/zmi/vasil-golub-yaki-b-tvorchi-vershini-ne-brav-use-odno-ya-lishivsya-zvichajnim-silskim-khloptsem
- https://teatr-gogolya.pl.ua/kolektiv/aktori-drami/golub-vasil-grigorovich
- https://zmist.pl.ua/news/poltavskogo-aktora-vasylya-goluba-vidznachyly-ordenom
- https://poltava.to/project/605/
