Хто з вас не знає мультика “Жив-був Пес”? Це одна з найулюбленіших культових мультиплікаційних стрічок українців. Мульт більше 40 літ навчає нас бути добрими, підтримувати одне одного, цінувати дружбу. А ще – тому, що доля може робити дуже круті повороти, та часто від нас самих залежить, як змінити її на краще! Мультик добрий, душевний та з гумором. Він є одним з кращих втілень української теми в анімації. І велика заслуга у популярності стрічки належить зокрема її музично-пісенному наповненню. Чи правда, що воно має відношення до Полтавщини, розбирався сайт poltava-trend.
За мотивами української народної казки
Спершу коротко пригадаємо-посмакуємо сюжет. Ця історія – про Пса Сірка, який через старість втратив спритність і пильність. А після того, як оселю, яку він мав стерегти, легко обікрали, був приречений втратити ще й прихильність доволі терплячих господарів, а отже – й власний дім. Після поневірянь у лісі Сірко вирішив вкоротити собі віку. Та йому пощастило зустрітися зі старим недругом Вовком. Сіроманець і допоміг тому, хто колись ганяв його на полюванні, стати героєм і повернутися в рідний двір. Сірко теж не лишився в боргу. Він запросив товариша на весілля доньки свого господаря. Вовк добряче напригощався та навіть заспівав. Тоді Сірко знову геройськи “розправився” з “негідником” (насправді ж врятував його від людського гніву).
Друзі щиро попрощалися, а Вовк у відповідь сказав своє знамените: “Ти заходь, коли що…”.
Не всім відомо, що режисером та автором сценарію мультика був… москвич Едуард Назаров, він же озвучив роль оповідача і став одним з художників-постановників. Пса озвучив Георгій Бурков, а Вовка – Армен Джигарханян (до слова, Вовк спершу виглядав по-іншому, але виявилося, що озвучка Джигарханяна йому зовсім не пасувала і героя перемалювали. Дебют цього актора в мультиплікації неперевершено вдався).
Назаров писав сценарій мультика протягом року. Його основою стала книжечка, котру в дитинстві батько майбутнього режисера якось приніс синові. Тоді малий сказав батькові, що в заголовку книжки помилка, бо на початку слова “Казки” бракує літери “С”. Та батько відповів, що помилки немає. Бо книжка написана українською мовою. Через 30 років Назаров згадував, як отримав сценарій для чергової роботи від одного з іменитих режисерів, та знімати про космонавтів і піонерів йому не хотілося. Тоді й пригадалася українська народна казка з принесеної батьком книжки. За її мотивами 1982 року режисером і було створено мультик компанії “Союзмультфільм”.
Музично-пісенна дискусія
Справжньою перлиною мультика стало надзвичайно вдале пісенно-музичне наповнення. І так сталося, що безпосереднє відношення до цього має наша талановита Полтавщина. У мультику можемо почути три українські народні пісні: жартівливу “Та косив батько, косив я”, баладу “Ой, там, на горі” і фрагмент петрівки “Ой, до бору стежечка”.
Про те, звідки взято музичне наповнення, в титрах до мультика не зазначено. Що й спричинило чимало сумнівів і дискусій. У багатьох джерелах зокрема йшлося, що в стрічці лунали записи саме знаменитого фольклорного ансамблю “Древо” з с. Крячківка, що на Пирятинщині у Полтавській області. Його учасники нібито теж не спростовували (а швидше навпаки), що їх записи випадково могли потрапити до рук режисера. І в репертуарі колективу справді є пісні, які звучать у мультику. Та чимало фахівців, яким доводилося чути й аналізувати репертуар, стиль “Древа”, зокрема у 80-х роках, це затято заперечували. Мовляв, те, що звучить у мультику, це – не їхні унікальні тембри, не та неповторна місцева фактура, не та манера і не та, набута з роками, зіспіваність. Але ця дискусія й досі лишається відкритою.
То як же тоді потрапили пісні до рук режисера, якщо відбулася плутанина з достеменними виконавцями? І хто ж ті виконавці? А справа в тому, що деякі пісні, а точніше чималу бобіну для професійного магнітофона із записами зразків української народної творчості, режисер мультика отримав 1980 року в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР імені М.Т.Рильського в Києві (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАНУ), куди звернувся за допомогою у пошуках підходящої музики. Режисер зауважував, що академічна, чи якась подібна музика точно не підійде для його задуму. Тоді працівники закладу Сергій Ципляєв та Сергій Каушан і подарували йому джерело з піснями Полтавського регіону. Набагато пізніше виявилося, що на котушці були не автентичні записи пісень нашого краю, а запис репетиції студентського фольклорного ансамблю Київської консерваторії “Древо”, де серед інших співали Ципляєв і Каушан. Окрім цих записів, відношення до мультика мають ще одні: там використано записи Першого Всеукраїнського радіоконкурсу “Золоті ключі”, який проходив на радіо у 80-90-х роках (і, до речі, колектив “Древо” з села Крячківка теж брав у ньому участь, а за цікавим співпадінням його раніше було названо так само як і колектив Київської консерваторії).
То хто ж співав?
Та на сьогодні найбільш правдоподібною може бути наступна версія. Пісню “Та косив батько, косив я” для вищезгаданого конкурсу 1981 року (і виходить, що й для мультика) заспівав ансамбль з с. Солониця на Лубенщині. Тоді у його складі на чолі з керівником Любов’ю Іванівною Сластієнко ведуча конкурсної програми назвала 14 жінок, найстарша з яких була 1916 року народження.
Пісню “Ой, там, на горі” виконав того ж року в радіопередачі (і, певно, в мультику) ансамбль з села Ісківці теж на Лубенщині, який відносився до сільського клубу сусіднього села Пулинці. У складі колективу теж було 14 жінок, найстарша з яких 1928 року народження.
А фрагмент петрівки “Ой, до бору стежечка” виконали представниці фольклорного ансамблю Київської консерваторії”. Тобто це був один із записів на бабіні, подарований Едуарду Назарову в інституті у Києві, що був репетицією даного колективу, а його оригінал, на який спиралися виконавці, мав не зовсім зрозуміле походження.
Звідки інші цікаві звуки?
Щоб набратися вражень від української культури, створити мало не гоголівські пейзажі українського села, режисер не просто приїздив з росії в Україну, а робив тут спеціальні замальовки, відвідував музеї і слухав наші пісні. Звідти й бездоганний настрій фільму, і побут, і колоритність. Завдяки поїздкам Україною Назаров назбирав матеріал на 15-хвилинну анімаційну стрічку. Та мультик втисли в 10 хвилин, бо керівництво “Союзмультфільму” не дало в українській темі “розгулятися”…
Взагалі в озвучці мультика є чимало цікавих моментів. Назаров часто від браку коштів і ліміту часу, наданого на створення картин, озвучував їх сам. Певно, тому він і читав слова автора в мультику “Жив-був Пес”, шуми та крики були роботою знімальної групи, голосіння жінки, в якої Вовк викрав дитя – заслугою дружини режисера Тетяни, звук рипіння воза на початку стрічки запозичили з кінофільму “Чапаєв” 1934 року. Українською мовою в оригіналі мультика звучали лише пісні. Повний дубляж “Жив-був Пес” на українську відбувся аж 2012 року.
Залишив позаду російських конкурентів
Вже в перші роки після виходу мультик на українську тематику отримав солідні відзнаки. Зокрема здобув першість на Міжнародному кінофестивалі казкових фільмів у Данії 1983 року. Того ж року стрічка отримала спеціальний приз фестивалю анімаційних фільмів у Франції, була відзначена на кінофорумах у Польщі, Австралії, Югославії. Та навіть в росії 2012 року на відкритому фестивалі анімаційного кіно мультик з життя українського села став першим у рейтингу 100 кращих російських мультфільмів, лишивши позаду “Ну, постривай!” і “Їжачок у тумані”.
А ще цікаво, що 2014 року монетний двір Казахстану випустив колекційну монету зі срібла з серії “Казки народу Казахстану” під назвою “Сірко”. На її реверсі – наші улюблені персонажі і слово “Сірко” українською мовою. В Україні головні герої мультфільму втілені у ряді скульптур, кілька таких є зокрема на Київщині, а ще в Кривому Розі. У нас дуже популярні сувеніри, садовий декор і тому подібне на тематику мультика. А люди не просто розібрали його на цитати, а й назавжди полюбили за прекрасні українські пісні.
