Катерина Осмяловська — одна з найвідоміших акторок 1930-х років, чиє ім’я назавжди увійшло в історію кіно. Вона виконала головну роль у першому українському звуковому фільмі «Наталка Полтавка», який побив рекорди прокату не лише в Україні, а й у США. Талант уродженки Полтави високо цінували найкращі режисери того часу — від Леся Курбаса до Гната Юри, а глядачі аплодували її грі стоячи. Далі на poltava-trend.
Ранні роки та перші кроки на сцені
Катерина Осмяловська народилася 26 листопада 1904 року в Полтаві в родині дворянсько-шляхетського походження. Її батько, Олександр Матвійович, за участь у студентських протестах був виключений із Гірничого інституту Санкт-Петербурга і незабаром переїхав до Полтави, куди пізніше приїхала його молода дружина Клавдія Костянтинівна. Клімат Полтавщини сприятливо вплинув на здоров’я родини, і в Осмяловських народилося четверо дочок і син.
Майбутня зірка з раннього дитинства жила в театральній атмосфері. Її батьки були пристрасними шанувальниками сцени: активно брали участь в аматорських постановках і ніколи не пропускали спектаклів. Театр став невіддільною частиною дитинства Катрусі, що сформувало в ній інтерес до мистецтва та сцени.
Значні зміни в життя родини внесла Перша світова війна. У грудні 1916 року Осмяловські переїхали до Катеринослава (нині Дніпро), а через рік — до Києва. Чотирнадцятирічна Катруся навчалася в сьомому класі гімназії, одночасно відвідуючи театральні курси. Після закінчення трудової школи у 1919 році вона вступила до Вищого музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. Художнім керівником курсу був Олександр Загаров — головний режисер Першого державного українського театру імені Т. Шевченка.
На сцені цього театру відбувся акторський дебют Катерини Осмяловської. Спочатку вона грала в масових сценах, а вже на другому курсі отримала роль Оксани у спектаклі «Гайдамаки» Тараса Шевченка, поставленому режисером Лесем Курбасом. Ця робота стала першим помітним успіхом молодої акторки та заклала основу її майбутньої видатної кар’єри.
Доленосна зустріч
На театральній сцені доля звела Катерину Осмяловську з Лесем Липківським — вродливим, розумним і талановитим актором із милозвучним ім’ям. Лесь був сином першого митрополита Української автокефальної православної церкви Василя Липківського. Колеги Катерини не розуміли, як син митрополита може стати актором, проте виявилося, що Василь Липківський вирізнявся справжньою життєвою мудрістю і не нав’язував дітям свого бачення життя, дозволивши Лесю зробити вибір професії самостійно.
Липківський був освіченим і інтелігентним юнаком. У сімнадцять років він вступив до акторської студії при Молодому театрі «Кийдрамте», яким керував Лесь Курбас. Згодом хлопець разом із Курбасом перейшов до театру імені Т. Шевченка, де Катерина Осмяловська робила свої перші кроки на сцені. Молоді актори закохалися одне в одного з першого погляду й пронесли своє почуття через усе життя.
Театр імені Т. Шевченка в той час активно гастролював Україною, даючи спектаклі у Дніпрі, Полтаві, Харкові, Черкасах, Чернігові та інших містах. В одній із таких поїздок 23 листопада 1923 року, у Пирятині, Катерина та Лесь обвінчалися. Зіркове подружжя прожило разом 62 роки — і це були не лише щасливі часи.
У 1925 році пара прийняла запрошення перейти до Донецької філії театру імені І. Франка. Тут вони пропрацювали близько року. На початку театрального сезону 1926 року Катерина Осмяловська та Лесь Липківський приєдналися до трупи Одеського державного театру драми. Тут Катерина завоювала любов публіки, зігравши Есмеральду в постановці «Собор Паризької Богоматері» за романом Віктора Гюго. Ця роль уперше продемонструвала широту та глибину акторського таланту полтавки.
Осмяловська та перша екранізація «Наталки Полтавки»
Гра Катерини Осмяловської та Леся Липківського в Одесі та на інших театральних майданчиках збирала повні зали й привертала увагу критиків. У 1930 році їх помітив видатний режисер Гнат Юра і запросив подружжя до трупи Київського театру імені Івана Франка.
У Києві кар’єра Катерини розвивалася стрімко. Кульмінацією став 1936 рік, коли вона отримала запрошення на головну роль у першому звуковому фільмі «Українфільму» під режисурою Івана Кавалерідзе. Було екранізовано однойменну п’єсу Івана Котляревського з музикою Миколи Лисенка. Так на екрані з’явилася перша «Наталка Полтавка».
Цей фільм був першим у багатьох сенсах: першим українським звуковим фільмом, першою екранізацією п’єси Котляревського, першою комедією українською мовою, першою роботою акторів «під фонограму», а також першою кінороботою Катерини Осмяловської. Стрічку вперше показали за межами України — у США. У 1936 році «Наталку Полтавку» демонстрували три тижні поспіль в кінотеатрі «Рузвельт» у Нью-Йорку, де щодня її переглядали близько 10 тисяч глядачів. Фільм побив усі тодішні рекорди прокату.
Кінокритики та глядачі високо оцінили талант Осмяловської та образ її Наталки. Єдиним зауваженням було те, що героїня майже жодного разу не посміхнулася протягом усього фільму, навіть у щасливому фіналі. Саму акторку це зовсім не бентежило. Вона вважала, що п’єса Котляревського відображає життєві драми, а не легку комедію, і щиро передавала трагізм.
Варто зазначити, що саме в цей період Осмяловська переживала особисту трагедію. Під час фільмування Катерина вже була вагітна, і того ж 1936 року народила сина Костянтина — онука митрополита Василя Липківського. Водночас її свекор і старший син Липківських, художник Іван, стали жертвами репресій. Чоловіків було розстріляно у 1937 році. Попри всі випробування, Осмяловська продовжувала сяяти на екрані та сцені, демонструючи непохитну відданість мистецтву.
Нові ролі та звання, але майже без сцени
Важко уявити, які почуття відчувала Катерина Осмяловська в ті роки: із немовлям на руках, на піку слави та водночас як невістка керівника «антирадянської організації українських церковників». Як подружжю вдалося уникнути репресій, залишається загадкою. Можливо, Катерину врятувала унікальна роль у першому українському звуковому фільмі. Арешт акторки означав би вилучення «Наталки Полтавки» з прокату та втрату важливої культурної події.
Подружжя ніколи публічно не розповідало про пережите. У відкритих джерелах майже немає інформації на цю тему. Проте з 1937 року їхня акторська кар’єра ніби завмерла. Попри це, Катерина продовжувала працювати на сцені. Вона зіграла понад десять ролей у театрі, а у 1940 році навіть отримала звання заслуженої артистки УРСР за виконання ролі Наталки Полтавки. У 1951 році їй надали звання народної артистки УРСР, однак на вершини кіноекрана Осмяловська більше не повернулася.
Лесь Липківський також продовжував жити театром, хоча на сцену майже не виходив. До пенсії він працював у театрі імені Івана Франка. Актор завідував трупою та режисерським управлінням, керував самодіяльними гуртками, упорядковував книги «Техніка гриму» та «Театральна бутафорія», займався сценографією. Поступово життя змістилося від публічного блиску до тихої, але відданої театральної діяльності.
Період забуття та смерть
У 1963 році театр імені Івана Франка отримав директиву оновити кадри, і кращих акторів, зокрема Катерину Осмяловську, відправили на пенсію. На той момент їй було всього 59 років. Акторка не намагалася зберегти своє місце, не ходила по кабінетах і не просила «відстрочки». Розпочався понад тридцятирічний період тиші в її житті. Катерина Осмяловська не давала інтерв’ю і не з’являлася на фотографіях.
Після відходу зі сцени видатна акторка повністю присвятила себе чоловікові, який продовжував працювати в театрі до 1972 року. Лесь Липківський у цей період переніс два інсульти. Крім того, Катерина Олександрівна присвятила себе онукам і синові. Попри те, що Костянтин виріс за лаштунками театру й із дитинства був оточений мистецтвом, він обрав технічну професію і став доктором технічних наук.
Лесь Липківський помер у 1985 році після третього інсульту. Катерина пережила коханого на дванадцять років. Утіху акторці приносили діти та онуки, проте смерть чоловіка залишила у її серці порожнечу, яку ніхто не міг заповнити. Без Лесика зірка просто існувала, живучи далі, але вже без тієї повноти, яку дарувало спільне життя.
Катерина Осмяловська померла 16 листопада 1997 року у віці дев’яноста двох років. Поховали зірку на Байковому кладовищі у Києві поряд із чоловіком.
Джерела:
