Дивовижні події відбувалися у 1963 році на вулицях Полтави та в найближчих селах. Місцеві жителі побачили італійських солдатів, які стріляли по танках, тинялися в полях серед соняшників, підпалювали будинки, вбивали радянських піхотинців, закохувалися в українських жінок, співали пісні та сумували за батьківщиною. Усе це — сцени з фільму про Другу світову війну “Вони йшли на Схід”, заради створення якого режисери та актори приїхали на Полтавщину. Серед виконавців ролей — знаменитий артист Пітер Фальк зі США, який тоді ще не був в образі лейтенанта Коломбо. Далі на poltava-trend.
Союзники гітлерівців
Автори воєнної драми “Вони йшли на Схід” — Джузеппе де Сантіс та Дмитро Васильєв — неодноразово робили динамічні, гостросюжетні, захопливі фільми, у яких пригоди героїв та любовна лірика з’являлися на тлі соціально значущих тем.
Наприклад, італійський режисер Джузеппе де Сантіс фільмував художні сюжети про життя фермерів, котрі протистояли бандитам. А також розповідав про трагедію дівчини, чия врода стала причиною бід. Дмитро Васильєв у фантастичній кінострічці “Таємниця вічної ночі” показав жахливі наслідки радіоактивного випромінювання.
У фільмі “Вони йшли на Схід” — несподівані колізії та перипетії, що відбувалися в житті простих італійських чоловіків, які стали солдатами та окупантами. Під час Другої світової війни фашистська Італія була союзницею Німеччини. Армії обох країн здійснювали грабіжницькі та руйнівні походи, і на території України також. Італійці підкорялися німецькому командуванню. Траплялося, що “істинні арійці” зневажливо спілкувалися з нащадками стародавніх римлян. Між союзниками часом спалахували сварки.
З 250 тисяч італійських солдатів, які просувалися українською землею, у 1943 році залишилося менше половини. Після кількох розгромних боїв італійську армію вивели з фронту, але додому не відправили, а розмістили на території Західної України та Польщі, де залучали до тилових робіт.
“Ви вбиті! Не ворушиться!”
Знімання фільму “Вони йшли на Схід” розпочалося навесні в селі Чернечий Яр Полтавської області. Незадовго до цього режисери побували в кількох регіонах України та Молдови в пошуках відповідних локацій. Вони згадували потім, що наймальовничішу місцевість та характерний національний колорит вони побачили саме на Полтавщині.
Глядачі милувалися красою природи та самобутністю сіл, а також завмирали від страху, коли переносилися в криваву, моторошну епоху. На екрані окупанти тероризували мирних людей, вбивали свійських тварин, руйнували житло. Втім, у минулому довелося побувати не лише глядачам, а й місцевим жителям.
Наймасштабніше фільмування відбувалося на узбережжі річки Ворскла. Тут відтворювали різні епізоди з воєнного часу: штурм мосту, танкова атака, стрілецькі бої на воді, переправа на човнах під бомбардуванням. Селяни згадували, що після двох тижнів кінобаталій вони настільки звикли до гуркоту вибухів та тріскотні кулеметів, що перестали звертати увагу на ці звуки.
У багатолюдних сценах знімалися полтавські курсанти-зв’язківці з військового училища. Учасники масовки розповідали, що людей швидко перевдягали — вони зображали то німецьких, то італійських, то українських солдатів.
Перед фільмуванням молодиків інструктували: хто куди біжить, де падає. Згадували, що після виснажливої біганини, тривалих інсценувань битв, вони раділи, коли помічник режисера нарешті вигукував: “Ви вбиті! Не ворушиться!” Лежачи на траві, “мерці” відпочивали.
“Дівчата, перестаньте хихикати!”
Знімальний процес був не тільки трудомістким, а й часом небезпечним. Піротехнічні пристрої лише імітували вибухи, проте вогонь та іскри були справжніми. Крім того, доводилося падати в річку, плавати, не знімаючи одягу. Одного разу молодий чоловік пірнув, а солдатська каска, що була пристебнута до його голови, наповнилася водою і заважала спливти. Він мало не потонув, вибратися допомогли колеги.
У липні кінематографісти працювали біля залізниці, неподалік від Хрестовоздвиженського монастиря. Тут заради фільмування катався старий паротяг. Щоб зробити максимально ефектні кадри, у трубу локомотива кидали димову шашку. Густий чорний дим, здавалося, затіняв пів неба.
Бували й курйози. В одному з фрагментів фільму мародер викрадав козу. Актор надто сильно вжився в роль. Він так старався, що коли витягав тварину із сараю, зламав ріг. Коза теж “зіграла” правдоподібно — упиралася щосили. Щоправда, акторові довелося довго просити вибачення перед господаркою за пошкоджений “інвентар”.
Через дівчат, які також брали участь у масовці, доводилося робити багато дублів. Й ось чому. Деякі актори-юнаки у фашистських мундирах не дуже реалістично зображували жорстоких окупантів. Вони нарочито насуплювалися, ніяково хапали дівчат за руки. Це смішило полтавок, які були однолітками “грізних загарбників”. Режисер робив зауваження:”Дівчата, перестаньте хихикати!”
Танк біля каруселі та заборонене кохання
Згодом кіношні бої перемістилися до Полтави. Постріли ляскали неподалік від центрального майдану та в провулках біля борошномельного заводу. У міському парку зненацька з’явився танк. Він проїхав повз каруселі, гойдалок та інших атракціонів. Зупинився поруч із напівзруйнованою цегляною стіною. Пізніше глядачі фільму побачили, як бойову машину атакували італійські солдати та розстріляли екіпаж.
Найдивовижніше видовище, яке показали режисери в результаті міського фільмування в Полтаві — це руйнування борошномельного заводу. Насправді підприємство, звісно, не постраждало, але зображення грандіозної диверсії вийшло дуже ефектним.
Після цього епізоду автори фільму додали у воєнно-драматичну композицію ліричний мотив. За задумом сценаристів, борошномельний завод знищили городяни, щоб ним не користувалися вороги. Підривників заарештували та засудили до страти. Серед диверсантів була чарівна дівчина Катя, яку зіграла уродженка Полтави — актриса Жанна Прохоренко. Катя приготувалася до неминучої загибелі, проте молодий італійський солдат так і не зміг вистрілити в красуню.
Дівчину відпустили. Боєць, якій цілився у Катю, потім зміг знайти її. Він відчув, що закохався. Спробував розповісти колишній полонянці про свої ніжні почуття, але не встиг, убитий заблуканою кулею.
Чому не приїхав Челентано?
Робота над фільмом тривала вже кілька місяців. Коли настала зима, працювати довелося попри 30-градусний мороз. Деякі актори відморозили пальці та зверталися за медичною допомогою. Щоби полегшити реальні страждання людей, запрошували справжніх лікарів, а персонажів фільму лікував інший доктор. Роль фронтового медика, який ризикував життям разом із солдатами, зіграв Пітер Фальк.
Здавалося, доля була проти того, щоб ця людина стала артистом. У ранньому дитинстві його праве око перестало бачити через пухлину. Довелося зробити операцію, після якої замість видаленого ока хірурги-окулісти вставили скляний протез. Але особливість зовнішності не завадила 12-річному Пітеру вийти на сцену в дитячому літньому таборі.
Акторство захопило Фалька. Щоправда, його професійна освіта в цій галузі — лише курси театральної майстерності. Але він став улюбленцем публіки. Пітер Фальк грав у спектаклях, великих кінокартинах, телевізійних серіалах. Отримував премії “Золотий глобус” та “Еммі”.
Режисери планували, що у фільмі “Вони йшли на Схід” Пітер Фальк працюватиме разом із легендарним Адріано Челентано. Італійський актор успішно брав участь у пробному фільмуванні, проте раптово відмовився їхати на Полтавщину. Але чому? Челентано не захотів розлучатися зі своєю коханою дівчиною Клаудією Морі на цілий рік. Елегантна вродлива римлянка оцінила лицарський вчинок Адріано та стала його дружиною.
Утім, у воєнній драмі, створеній на Полтавщині, окрім Пітера Фалька, грали інші зірки тогочасного кіно: Артур Кеннеді, Тетяна Самойлова, Лев Пригунов, Джино Перніче, Леа Массарі. Не дивно, що фільм “Вони йшли на Схід” подивилися 17 мільйонів глядачів лише впродовж одного року.
Використані джерела:
- https://irysja1515.wixsite.com/gps-pobd/kopiya-koroleva-benzokolonki-1963-r
- https://dzen.ru/a/XxwqygkjfGF0I1bN
- https://krasnaia-gotika.livejournal.com/1491259.html
- https://24smi.org/celebrity/47348-piter-falk.html
- https://poltava365.com/poltavskij-slid-lejtenanta-kolombo.html
- https://dzen.ru/a/XxwqygkjfGF0I1bN
