Кременчуцький драматичний театр — легендарний культурний заклад міста. Цей храм мистецтва заснували в другій половині ХІХ століття. Називався він по-різному: Катерининський, Зимовий, Теплий, Кам’яний. Носив імена Івана Тобілевича, Ісаака Німця. Там відроджували українську драму, продавали дорогі квитки, а глядачі мало не побили акторів. Театр викликав захоплення та розчарування, смішив, дивував, змушував замислитися над вічними істинами, але загинув від рук нацистів. Далі на poltava-trend.
Актори бідували
У XIX столітті Кременчук був великим та престижним містом із розвиненою торгівлею, сміливою передовою наукою, потужною промисловістю. Вирувало й культурне життя міста. У 1876 році в будинку на вулиці Катерининській, у красивій кам’яниці колишнього готелю відкрився театр. Будинок належав підполковнику Павлу Козельському, великому прихильнику театрального мистецтва.
Однак спочатку в новому театрі навіть не було місцевих акторів, там виступали гастролери з інших міст. Наприклад, в 1878–1879 роках у Кременчуці працював творчий колектив відомого українського письменника та режисера Марка Кропивницького. У 1880 році керівником театру став драматург та антрепренер, дворянин Григорій Ашкаренко. Кропивницький, дізнавшись про перспективне майбутнє театру, став режисером заснованої Ашкаренко трупи. Але надії не справдилися. На жаль, актори не мали популярність і бідували. Публіка так рідко приходила дивитися вистави, що антрепренер не міг вчасно розплачуватися з працівниками сцени. Як виправити ситуацію? Невже назавжди зачинити храм мистецтва?
Українські п’єси — в театрі аншлаг
Кропивницький та Ашкаренко звернулися до національної культурної спадщини та вирішили ставити п’єси українською мовою.Але імператор Олександр II підписав указ, який забороняв українську мову в багатьох сферах культурного життя. Її не можна було використовувати в церкві, театрі, літературі.
Однак Ашкаренко складає жалібний, сентиментальний лист і відправляє міністру внутрішніх справ Лоріс-Мелікову. У посланні міститься переконливе прохання: дозволити поставити хоча б кілька українських вистав для покращення фінансового стану театру. Чи радився міністр із цього питання з імператором, невідомо, але сталося диво і згода була отримана.
Режисери покликали актрису Наталію Жаркову з Полтави та розпочалися репетиції. Першою виставою Кременчуцького театру, герої якої висловлювали емоції українською мовою, стала “Наталка Полтавка” за п’єсою великого драматурга Івана Котляревського.
Й ось, що цікаво. Незадовго до вистави містом розійшлися чутки про дозвіл показувати українські п’єси, в результаті чого в театрі був аншлаг. Публіка оцінила виставу щирими шаленими оваціями, бушувала буря оплесків. Після тріумфальної прем’єри “Наталки Полтавки” на сцені з’явилися такі шедеври національної драматургії як “Щира любов” Квітки-Основ’яненка, “Дай серцю волю — заведе до неволі” Кропивницького, “Назар Стодоля” Шевченка.
Квиток дорожчий за м’ясо
У 1888 році полковник Козельський продав будинок театру успішному бізнесмену та фабриканту Ісааку Німцю. Це теж відома людина в Кременчуці, яку називали “борошняним королем”, адже завдяки його зусиллям у місті з’явився величезний шестиповерховий паровий млин.
Новий господар театрального приміщення наказав зробити ремонт — там оновили декорації та прикрасили фасад. Розширили глядацьку залу — поставили крісла для 550 осіб. Крім того, облаштували 40 комфортних лож для привілейованих відвідувачів. Ціни на квитки відрізнялися залежно від місця: 40-60 копійок. Це було досить дорого, для порівняння — кілограм м’яса коштував приблизно 20 копійок.
Спектаклі з’являлися на сцені, як правило, чотири рази на тиждень. Щоб цікавість публіки не слабшала, часто доводилося оновлювати репертуар. Це здається неймовірним, але за один місяць 1890 року було показано 180 п’єс! Глядачі особливо любили веселі вистави, створені за мотивами жартівливих п’єс Чехова “Ведмідь” та “Трагік мимоволі”. А також обожнювали комедії “Лихо з розуму” Грибоєдова, “Ревізор” Гоголя та “Весілля” Фігаро”Бомарше.
У 1897 році відбулася прем’єра п’єси українського драматичного письменника Івана Карпенка-Карого “Бурлак”. Справжнє прізвище цього всесвітньо відомого літератора Тобілевич. Його ім’я було надано театру в роки Другої світової війни.
“Флірт” та “Бабник”
Почалося прогресивне й галасливе XX століття. Кременчук розвивався та гарнішав. Неподалік театру, Катерининською вулицею, з гуркотом і дзвоном проїжджали життєрадісні та яскраві електричні трамваї.
Відкривалися інші культурні установи. Наприклад, літній театр у Міському саду та Пушкінська народна аудиторія — один із культурних центрів Кременчука, де також показували вистави. У 1910 році з’явилася аматорська єврейська трупа, а у 1912 році актори вийшли на сцену російсько-єврейського Театру мініатюр. У місті навіть працював театр “Фарс”, де показувалися пікантні спектаклі для дорослих, дітей туди не пускали. Назви п’єс відповідали фривольному змісту: “Бабник”, “Флірт”, “Пустотлива дівчина”.
Тодішні журналісти писали про те, що в місті виник надлишок театрів, через що кожен із них страждає від нестачі відвідувачів. Щобільше, глядачі стали настільки вибагливими та розпещеними, що не соромилися висловлювати своє невдоволення неприйнятними для інтелігентних людей способами.
Одного разу стався курйозний випадок. До Кременчуцького драматичного театру приїхали гастролери з Петербурга — трупа “Криве дзеркало”. Кременчуцькій публіці настільки не сподобалася творчість гостей, що вони навіть почали загрожувати акторам. Після закінчення спектаклю гастролерам довелося швидко покинути приміщення театру та задвірками діставатися вокзалу, побоюючись зіткнення з обуреними глядачами.
Пиріжки з гасом
Активне творче життя затьмарилося соціально-політичним сумбуром. Цивілізація тріщала під тиском історичних перипетій. З початком революційних подій 1917 року вся плідна робота митців пішла нанівець. У театрах замість показу вистав читали лекції, проводили мітинги. Місто заціпеніло, зупинилися підприємства, тривали страйки.
У роки радянської влади театр став державним. Після громадянської війни знову почалися вистави. Але така колотнеча не пройшла безслідно, будівля театру була обшарпаною, а зала стала холодною, брудною, незатишною. Актори в перервах між репетиціями “грали роль” опалювачів та вантажників вугілля. А одного разу голодні артисти під час спектаклю з’їли пиріжки, облиті гасом. Випічку спеціально обробили, щоб уберегти від поїдання, але навіть це не зберегло апетитний реквізит.
Пізніше розпочалася повільна реорганізація та відновлення театру. Попри загальну розруху та бідність, вдалося придбати декорації, бутафорські матеріали. Разом із п’єсами радянських авторів на сцені зображували сюжети класичних творів. Наталія Ужвій брала участь у спектаклі “Ой не ходи, Грицю”, Петро Милорадович грав у п’єсі “Скупий” Мольєра. У 1930-ті роки театр ніколи не був порожнім, залучав знаменитих артистів. Виступали колективи Києва, Харкова та інших міст.
“Чарівна Німеччина”
Восени 1941 року місто було окуповане німецькими військами. Фашисти знищували національні святині України, намагалися викорінити культурні основи. Однак спочатку окупанти начебто загравали з місцевим населенням. Не забороняли початкову освіту, дозволяли діяльність церков та деяких культурних установ. Про це пише О. Іванченко у своєму історичному огляді для науково-практичної конференції “Кременчук — 435 років”, роботу було опубліковано на сайті “Околиці Кременчука”.
Кременчуцькому драматичному театру теж дозволили функціонувати, але весь репертуар зазнавав суворої цензури. Крім того, у глядацьку залу зганяли молодь на “лекції”, німці агітували добровільно їхати на роботу до своєї країни. У 1942 році окупанти у фоє організували велику виставку “Чарівна Німеччина”. На стінах розвісили плакати, малюнки, що зображували гармонійне, щасливе життя “вищої арійської раси”. Організатори запрошували до цієї “країни чудес”.
У вересні 1943 року німці пішли з Кременчука. Актори доклали чимало зусиль, щоб зберегти театр та декорації. Але ці зусилля виявилися марними. Німці вивезли реквізит театру, вибухами зруйнували будівлю, як і більшу частину інших міських домів. На місці театру, що не підлягав відновленню, у повоєнний час було збудовано багатоповерховий житловий будинок.
