Народний артист України, улюбленець полтавців Василь Голуб майже півстоліття провів на сцені Полтавського академічного музично-драматичного театру імені Гоголя. За цей час він відіграв понад 100 ролей, створював образи історичних персонажів та міфічних героїв. Неймовірний талант давав йому змогу переконливо перетворюватися на різних людей. Він був головною дійовою особою в іскрометних комедіях, у класичних трагедіях та ліричних драмах. Далі на poltava-trend.
Ожилі легенди
Василь Голуб став на сцені великим поетом Тарасом Шевченком у виставі “В степу безкраїм за Уралом”, суворим римським прокуратором Понтієм Пілатом із роману “Майстер і Маргарита”, Іваном Мазепою в п’єсі “Остання любов гетьмана”. Чи міг звичайний хлопчина, який народився в невеликому селі Диканського району, уявити, що такі легендарні особи “оживуть” завдяки йому? Але сталося саме так.
Василь Григорович народився в сім’ї колгоспника в 1946 році, у 1953 році почав навчатися в школі. Там він уперше вийшов на сцену — зіграв міліціонера в шкільному театрі. Йому так сподобалося ходити в міліційному мундирі, що Василь вирішив працювати в правоохоронних органах. Втім, це бажання було недовго.
У 1967 році Голуб вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. А у 1971 році набув диплом актора. Василя запрошували на роботу до 6 театрів різних регіонів України, але він погодився їхати лише до рідної Полтавської області.
Реальний жах
Робота в Полтавському драматичному театрі розпочалася з того, що Василь Голуб виконав роль чаклуна — це зловісний персонаж, створений Гоголем у містичній повісті “Страшна помста”. Потрібно було чимало моральних зусиль, щоби брати участь у цій історії жахів, хоч і театральної, адже Гоголь умів правдоподібно писати навіть про надприродні події.
До того ж Василеві Голубу, молодій тоді людині, довелося грати діда, тобто “постаріти” на кілька десятків років. Але він зробив це бездоганно. Його сценічний лиходій вийшов не менш правдоподібним, ніж літературний душогуб Гоголя.
Стався навіть один курйоз. Пізнього вечора Василь повертався з роботи. Вийшов на тролейбусній зупинці та попрямував до свого будинку. І раптом помітив, що до нього наблизилася незнайома жінка. І каже, мовляв, вибачте, я з вами трохи пройдуся, бо то в темряві страшно. Ну, Василь, зрозуміло, не відмовив самотній дамі.
Ідуть вони, а жінка каже: “Обличчя у вас знайоме, ми, напевно, десь зустрічалися”. Актор їй пояснив, що грає в театрі, можливо, там вона його й бачила. Жінка згадала: “І справді, була нещодавно. На виставі “Страшна помста”. Там такий чаклун моторошний був! Злякалася по-справжньому!” А Василь візьми та скажи: “Так я ж і був тим чаклуном”. Жінка здригнулася, ахнула та швидко-швидко пішла. Уже й темряви боятися перестала.
Разом із Козловським
Василь Голуб зображував інших гоголівських персонажів: Левка з музичної феєрії “Травнева ніч”, Підкольосін у романтичній комедії “Одруження”, Тараса Бульбу у виставі “Легенда про Тараса”. Але не лише Гоголь надихав Василя Голуба. Вдалими вийшли сценічні образи Карася в опері Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, Івана у виставі “Бездарна” за п’єсою Карпенка-Карого.
Василеві довелося працювати разом із всесвітньо відомим віртуозним співаком Іваном Козловським. Цей актор і не менш знаменита актриса Віра Волкова в 1974 році виступали в Полтаві: глядачі змогли побачити та почути безсмертну оперу Миколи Лисенка “Наталка Полтавка” за однойменною п’єсою Івана Котляревського. Голуб виконував роль Миколи. Треба зазначити, що Василь крім акторського обдарування, розвинув у собі й прекрасні вокальні здібності.
Кобзар в Америці
Василь Голуб — автор вистави “В степу безкраїм за Уралом”, яка з’явилась завдяки творам Тараса Шевченка. То був новий драматургічний досвід актора — він зіграв головну роль, а ще став режисером. Перед тим, як написати сценарій та почати репетирувати, Василь побував у російському місті Орську, у фортеці, де в’язнем був Шевченко. Актор хотів зрозуміти, що відчував український поет, інтелігентна людина в похмурому казематі.
Василь деталізував сюжет п’єси, додав туди багато віршів Шевченка та став втіленням Кобзаря на сцені. Туга за Україною, за волею, відчувалася глядачами та проходила крізь їхню душу. Василь Голуб зумів показати образ Шевченка не лише українським театралам. Цю виставу із захопленням прийняли наші земляки, які живуть у США. У 2017 році п’єса “В степу безкраїм за Уралом” з’явилася на сцені театрів Нью-Йорка та Чикаго — Василя Голуба запросили на гастролі.
Тягар пристрастей людських
Завдяки полтавському актору став об’ємним та яскравим образ Івана Мазепи. Вистава “Останнє кохання гетьмана” 5 років поспіль відбувалася в Полтаві з аншлагом, глядачі сиділи навіть на сходах та між крісел. Такий успіх зумовлювався як майстерністю актора, так і його щирістю.
Особа Мазепи — бунтівна та суперечлива. На сцені він — не лише історична постать, а й звичайна людина, якій не чужі слабкості та пристрасті. Він водночас політик, патріот і палкий чоловік, якого в зрілому віці відвідала кипуча любов.
Ця вистава — про останні роки життя гетьмана та його сильні почуття до юної хрещениці Мотрони. У серці Мазепи важко уживаються кохання до дівчини й любов до своєї країни. Гетьман у розпачі зізнається: “Двох любив. Одна називалася Мотрона, друга — Україна. Обох погубив”. Фінальна молитва гетьмана — про гріх та каяття. Актриса Олександра Галатченко, яка грала Мотрону, показувала розвиток своєї героїні від дівчинки до жінки, що бореться за своє кохання.
Головний Дід Мороз
А ще Василя Голуба називали головним Дідом Морозом Полтави. Річ у тім, що щороку в останню декаду грудня він перетворювався на доброго зимового чарівника з білою бородою, який розносив подарунки. Цими днями в актора завжди був дуже напружений графік: треба зіграти Діда Мороза майже у всіх дитячих садках міста та на деяких обласних новорічних заходах.
Щоб діти не сумнівалися в правдивості казкового дійства, Василь Григорович ретельно працював над своїм виглядом. Він одягав перуки та бороди, зроблені обов’язково з натурального волосся або вовни тварин. Під кожухом не було жодного сучасного одягу, тільки шаровари, старомодні чоботи з вигнутими носками та візерункова вишиванка.
Фільм чи спектакль?
Василь Голуб знявся в українській кінострічці під назвою “Злегка прочинені двері”. Там він грав роль хворого старого, який переміщався в інвалідному візку. Проте в інтерв’ю журналісту видання “Україна молода” полтавський актор зізнається, що не в захваті від роботи в кінематографі. Але чому?
Для артиста це “застиглий матеріал”. Адже якщо проаналізувати свою творчість у театрі та знайти якісь помилки, то завжди можна змінити, скоригувати образ у наступній виставі. А у фільмі це зробити вже неможливо, і навіть найвдаліший дубль може не задовольняти творця ролі.
До того ж актор упевнений, що люди адекватніше сприймають сценічну роботу в театрі, коли бачать “живу дію”. У цьому випадку глядач ніби стає співавтором, виникає ментальний взаємозв’язок між глядацькою залою й тим світом, який народжується на сцені. І тому всупереч потужності та популярності кіноіндустрії Василь Голуб вірить у щасливе майбутнє театрального мистецтва, яке здатне подарувати душевне тепло та доброту.
