В історії Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка — нині фахового коледжу мистецтв — багато яскравих імен, але особливе місце серед його випускників займає Олег Марцинківський. Саме тут, у стінах легендарного навчального закладу, сформувався майбутній народний артист України, тенор із впізнаваним тембром і широкою палітрою. У творчій скарбниці співака, композитора та музиканта — світова та українська класика, понад 150 народних пісень, балади, кобзарські думи, сучасні пісні та близько 400 власних творів. Особливою гордістю артиста як науковця є дослідження «Порівняльний аналіз автографа нот Миколи Лисенка «Молитва за Україну»». На його основі він створив обробку молитви «Боже великий, єдиний» для симфонічного оркестру та змішаного хору. Далі на poltava-trend.
Полтава та музичне училище імені Лисенка: перші кроки Олега Марцинківського
Олег Марцинківський народився 2 липня 1949 року в Полтаві у співочій родині, де музика супроводжувала його з дитинства. Він визнає, що свій голос отримав у спадок: «У мене дуже співоча сім’я. Батько і мати після війни навчалися співу у вечірній музичній школі. А коли я вступив у музичне училище, потрапив до того викладача, який навчав батьків. Таке спадкоємство». З ранніх років Олег мріяв про сцену і спів і вже в шість років знав, що стане співаком: «Коли голос ламався, десь у 9 класі, і ми писали твір на тему «Ким я хочу бути», я щиро зізнався, що співаком. Клас думав, що я жартую, і сміявся з мене. Я розсердився і вирішив усім довести, що стану співаком. І став ним».
Після закінчення школи Марцинківський вступив до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка (нині — Полтавський професійний коледж мистецтв). Це один із найстаріших художніх навчальних закладів України. Його історія починається з 1903 року, коли на базі музичних класів Полтавського відділення Російського музичного товариства було створене училище. Засновником і першим директором закладу став видатний диригент і громадський діяч Дмитро Володимирович Ахшарумов.
Навчальний заклад за роки існування кілька разів змінював статус і назву: з 1919 року — музичний технікум, з 1937 року — знову музичне училище, а 1953 року йому присвоїли ім’я одного із засновників української музичної класики Миколи Віталійовича Лисенка. З 1995 року заклад функціонував як Полтавське музичне училище імені М. В. Лисенка, а з 6 серпня 2019 року став Полтавським коледжем мистецтв імені Лисенка, готуючи фахівців із музичного та сценічного мистецтва.
Вже під час навчання Олег проявив лідерські здібності та творчу ініціативу. У 1970 році він створив при Полтавському міському будинку культури ансамбль «Оксамит». Тоді проявився і його дивовижний діапазон: академічні твори, народні пісні, естрадні композиції, рок і тірольські мелодії — він освоював усе з однаковим захопленням.
Після успішного закінчення училища Марцинківський продовжив навчання в Кишинівській консерваторії, де вдосконалював вокальну майстерність і композицію у класі А. Азрікана. Після завершення консерваторії у 1977 році він два роки працював солістом естрадно-симфонічного оркестру радіо і телебачення Молдови, здобуваючи перший професійний досвід на великій сцені.
Тернопіль та «Медобори»: роки, які стали піснею
Особливе місце в біографії Олега Марцинківського займає Тернопіль — місто, яке він незмінно називає рідним по духу. У 1979–1980 роках артист працював солістом ВІА «Збруч» Тернопільської обласної філармонії, а вже 1980 року створив тут фольклорний ансамбль «Медобори». Саме з цим колективом пов’язані одні з найяскравіших та натхненних сторінок його творчого шляху.
До Тернополя Марцинківський приїхав уже сформованим музикантом — випускником Кишинівської консерваторії, колишнім солістом та гітаристом естрадно-симфонічного оркестру Молдавського радіо і телебачення. Проте саме тут він справді розкрився як композитор та художній керівник. Після близького знайомства з краєм він був захоплений не лише тернопільським слухачем, якого досі називає найкращим у світі, а й голосом Людмили Тимощук — натхнення від цього знайомства стало поштовхом до створення нового ансамблю.
«Медобори» задумувалися як колектив стилізованого фольклору — своєрідний неофолк-проєкт, у якому живе звучання українських народних інструментів поєднувалося б з академічно вивіреним вокалом та принциповою відмовою від електронного аранжування. До першого складу увійшли Ігор Вовк, Адріана Онуфрійчук, Людмила Тимощук, Левко Корженевський, Микола Пасічник, Уляна Вінницька, Галина Шпарин. Колектив швидко здобув популярність: у радіоефірі лунали пісні «Три дороги», «Батькова криниця», «Колодязний журавель».
У 1981 році ансамбль став переможцем конкурсу популярної української пісні у Тернополі, а 1982 року здобув другу премію на міжнародному конкурсі «Кримські зорі» в Ялті. За два роки «Медобори» увійшли до числа найпомітніших вокально-інструментальних ансамблів України. Пізніше Марцинківський зосередився на сольній кар’єрі, а колектив продовжив діяльність під назвою «Ватрівчани».
Через роки, 2005 року, Олег Марцинківський відновив «Медобори» вже в Києві. Оновлений ансамбль проіснував два роки, став лауреатом Міжнародного конкурсу «На хвилях Світязя» (перша премія), записав компакт-диск і відеокліп.
Серед численних державних нагород музиканта особливе місце займає народний знак пошани «Честь і слава Тернопільщини». Олег Марцинківський із гордістю розповідає в інтерв’ю, що носить його на свята та каже, що це відзнака регіону, де починалася його творча кар’єра. За словами артиста, Тернопільщина назавжди залишилася в його серці. Саме тернопільський період артист називає «часом, який був піснею» — часом натхнення, творчої свободи та справжньої любові.
Сольна кар’єра та суспільне визнання: від Укрконцерту до народного артиста України
З 1984 року Олег Марцинківський розпочав шлях як сольний виконавець, розкриваючись не лише як співак, а і як дослідник української музичної традиції. У складі Укрконцерту він створив низку унікальних сольних програм, серед яких — «Історія кобзарства в Україні», «Класичний український романс», «Пісні народів світу». Ці програми дають змогу глядачам доторкнутися до багатющої музичної спадщини країни та почути голос, який однаково переконливо звучить в академічному, народному та естрадному репертуарі.
Особливе значення в біографії артиста мають творчі зустрічі та концерти, проведені в зоні лиха Чорнобильської АЕС. Понад 500 виступів у цих непростих умовах принесли Марцинківському почесний знак міністерства культури та статус ліквідатора аварії, підкресливши його громадянську відповідальність і відданість мистецтву навіть у надзвичайних ситуаціях.
З середини 1980-х років Олег Олександрович активно виступав. Артист випустив альбоми «Я люблю тільки Вас» та «Райські яблука». У 1992 році став солістом творчої організації «Київщина», а 1996 року указом президента України йому надано почесне звання заслуженого артиста України. З 2002 року він викладає на кафедрі естрадного співу Національного університету культури і мистецтв, передаючи свої знання новому поколінню вокалістів.
Окрім концертної діяльності, Марцинківський завжди активно брав участь у соціальних і культурних проєктах. З 2004 року він організував та почав брати участь у Київському міському клубі сімейних зустрічей «Теплий дім», у соціальній художній програмі «Дорога в храм душі», у Всеукраїнському фестивалі творчості «Повір у себе».
З 2007 року Олег Марцинківський є головою журі та членом виконавчої дирекції Міжнародного конкурсу-фестивалю дитячої та юнацької творчості «Всі ми твої діти, Україно!». У 2008 році вийшов компакт-диск артиста «Мої мелодії», а у листопаді 2009-го на екрани вийшов документальний фільм про його творчість «Без маски». Олег Олександрович також став одним із засновників Міжнародної освітньо-культурної асоціації, ініціатором і організатором її художніх та соціальних програм.
Апофеозом багаторічної кар’єри стало присвоєння 20 вересня 2010 року указом президента України високого звання народного артиста України — визнання унікального таланту, педагогічної діяльності та багатогранного внеску в культуру країни.
Сучасність: музика, просвіта та культурні проєкти
У 2020-х роках Олег Марцинківський продовжує присвячувати себе музиці та вихованню нового покоління артистів. Він є директором художнього ліцею «Київська дитяча академія мистецтв ім. М. І. Чембержі» й не приховує захоплення натхненністю та креативністю своїх вихованців і викладачів. За словами артиста, попри повітряні тривоги під час підготовки до концертів та очікування відбою, виступи юних артистів завжди проходять на високому професійному рівні.
Під керівництвом Марцинківського ліцей активно бере участь у соціальних та благодійних проєктах. Нещодавно ця велика академічна родина зібрала численні набори першої потреби для українських воїнів, а учні створили декоративні обереги та вітальні листівки з побажаннями здоров’я та мужності. Частину подарунків було доставлено на фронт волонтерами та відомими артистами, а зібрані кошти спрямовано на придбання дронів для захисників країни.
За словами Марцинківського, такі проєкти зміцнюють почуття єдності та взаємопідтримки між учнями, батьками, викладачами та військовими. Артист переконаний, що суспільство пройшло випробування на зрілість і готове стояти в одному строю із захисниками на шляху до перемоги. За словами Олега Олександровича, хоча не всі під час широкомасштабної війни підтримують концертну діяльність, вона допомагає відійти від стресу, відновитися після обстрілів, перезавантажитися та вірити, що наступний день обов’язково настане.
Марцинківський вважає, що, організовуючи благодійні художні заходи, можна не лише зібрати кошти для потреб ЗСУ або подарувати дітям з окупованих територій надію на повернення додому, а й нагадати світу, що українці продовжують жити та залишаються непереможними.
Окрім педагогічної діяльності, Олег Олександрович займається наукою. Серед його наукових праць — рекомендації педагогам із вокалу та методики навчання сольного співу у вищій школі. Особливою гордістю майстра стало дослідження «Порівняльний аналіз автографа нот Миколи Лисенка «Молитва за Україну»». Завдяки його зусиллям вдалося відродити оригінальну мелодію та створити обробку духовного гімну «Боже великий, єдиний».
Марцинківський також записав «Гімн України» у зручній для дитячих хорів тональності. Олег Олександрович пише музику для дітей. Свої твори він включив до методичного посібника «Пізнай Україну», рекомендованого міністерством освіти України для вивчення української культури за кордоном.
Варто зазначити, що у ліцеї, яким керує Марцинківський, безплатно навчають обдарованих дітей за чотирма напрямками: хореографічним, театральним, образотворчим та музичним. Ліцей функціонує на базі викладацького складу вищого художнього закладу, який було розформовано. Отже, тут викладають не просто вчителі, а викладачі вишу. Як наслідок, в учнів дуже високий загальноосвітній рівень.
Майже десять років Марцинківський був музичним керівником та головою журі Міжнародного конкурсу-фестивалю дитячої та юнацької творчості «Всі ми твої діти, Україно!». Попри призупинення міжнародної діяльності через воєнні події, на локальному рівні Олег Олександрович продовжує тримати високу планку культурно-художнього фронту, щотижня даючи можливість учням демонструвати свої таланти.
Джерела:
- https://pro.te.ua/2025/01/31/oleg-martsynkivskyj-tvoryt-filmy-na-svoyi-pisni/amp/
https://www.pisni.org.ua/persons/880.html - https://teren.in.ua/news/narodnyj-artyst-ukrayiny-rozpoviv-pro-sum-ta-nostalgiyu-za-ternopolem_246486.html
- https://hospodar.ua/post/8287-
- https://www.sssrviapesni.info/medobori.html
- http://pmu.pl.ua/history/
- https://pilipyurik.com/news/portret-olega-marczynkivskogo-na-tli/
