Єврейські театральні колективи на початку XX століття опинилися під гнітом державного антисемітизму. Вони маскувались, називаючи свої творчі спільноти “німецькими трупами”. Так і представлялися “шановній публіці”. Артисти часто гастролювали, не мали професійної освіти, але мали талант й інтуїцію. Цього було достатньо, щоб здобути незмінну любов і популярність. Далі на poltava-trend.
“Новинки” та “співавтори”
У їхньому репертуарі були в основному ліричні драми, комедійні п’єси та “історичні дійства”. П’єси перекладалися німецькою мовою й у такій обробці з’являлися на сцені. Бувало, актори перекручували їдиш, щоб він звучав як німецький. Однак, якщо вони помічали, що поліція не спостерігає за діяльністю театру, користувалися своєю рідною мовою під час вистав.
Часто перекладачами були антрепренери. Вони ж ставали “співавторами” драматургів і коректували на свій смак навіть класичні твори, не кажучи вже про п’єси, написані маловідомими письменниками. Або підкоряючись натхненню, або заради зиску, антрепренери підправляли сюжет і змінювали назву. Робилося це, наприклад, для того, щоб залучити глядача “новинкою”.
Виникала плутанина — складно було знайти першоджерело. Коли це вдавалося, у культурологічних газетних статтях пояснювали, про яку п’єсу йдеться, вказували ім’я справжнього автора. Але це було можливо, якщо питання стосувалося знаменитих п’єс. Маловідомих творців визначити не могли.
На авторство театральної мелодрами “Анна Швачка”, написаної румунським драматургом Зигмундом Файманом, претендували 5 режисерів, 2 антрепренери та 1 актор. Справжні автори нічого вдіяти не могли, адже багато хто з них мешкав в інших країнах. Доходило до курйозів: на афіші писали імена кількох авторів п’єси.
Комерційні скандали
У 1900-х роках для любителів кременчуцьких театрів виступала трупа Авраама Фішзона. Актори приїхали з веселим репертуаром. Показували музичну комедію американо-єврейського видавця та поета Абрама Гольдфадена “Шмендрік”, а також п’єсу польського антрепренера Абрама Камінського “Вередлива донька”.
Гастролі пройшли без пригод, зароблені гроші цілком задовольнили акторів та організаторів, і Фішзон залишився в Кременчуці ще на один сезон. Потім артисти гастролювали в Полтавській губернії.
У 1909 році до міста приїхав “єврейсько-німецький” творчий колектив драматурга та журналіста Переца Гіршбейна. Він запросив у трупу молодих, енергійних, як зараз кажуть, креативних і харизматичних, акторів. Вони, схоже, дуже сподобалися глядачам та критикам. Кременчуцькі журналісти захоплено писали про театральні успіхи Гіршбейна.
Треба сказати, що приїзд мандрівного театру до міста було зворушливою, важливою подією, яка запам’ятовувалася надовго. Обивателі залишали свої повсякденні турботи та інтереси. Їхня увага перемикалася не лише на спектаклі, а й на життя акторів. Городяни пащекували про амурні пригоди та скандали, пов’язані з гастролерами.
Втім, деякі історії були вигадані самими акторами, адже галас викликав додаткову цікавість. Схвильовані пікантними чутками, городяни охочіше йшли дивитися вистави, а отже, трупи заробляли більше грошей. До речі, особливо вразливі шанувальники називали улюблених артистів “мандрівними зірками”.
“Маленькі” жанри
І хоча існували переважно мандрівні єврейські трупи, у Кременчуці з’явився свій театральний колектив. Можливо, це сталося тому, що половина населення міста на початку XX століття — це євреї. Не виключено, що хтось із найвпливовіших мешканців став таємним покровителем театру.
Цей культурний заклад, що відкрився у 1912 році, назвали Театром мініатюр. Він розташувався на Херсонській вулиці біля Біржового скверу. Там створювали розважальні твори “легких та маленьких” жанрів для широкої аудиторії. Показували мелодрами, оперети, водевілі, естрадні номери.
Бувало, в єврейських театрах антрепренери та їхні родичі ставали акторами, створюючи стійку основу трупи. Вони виконували яскраві, “зоряні” ролі, а іншим акторам доводилося зображати другорядних персонажів і бути в положенні підлеглих співробітників. Унаслідок чого акторський склад часто змінювався. Кременчуцький єврейський театр теж не мав постійну трупу. Антрепренер Шпенглер у кожному сезоні шукав акторів.
Дебют Утьосова
П’єси майже не репетирували: прем’єру зазвичай ставили за кілька днів після першого читання. Акторам була потрібна допомога суфлера. Такою людиною в Театрі мініатюр був кумедний чоловік на прізвисько Пушок. Смішний псевдонім йому дали за те, що він носив над губою пучок м’яких коротких вусів, схожих на хвостик.
А ще в Театрі мініатюр працював актор-початківець з Одеси — Лазар Вайсбейн. Він з’явився лише одного сезону, але мав великий успіх. Тут Лазар, взявши псевдонім, став Леонідом Утьосовим. Майбутній кумир багатьох шанувальників естрадного мистецтва виконував ліричні пісні та одеські гумористичні куплети.
Як згадував сам Утьосов, саме кременчуцький Театр мініатюр визначив його подальшу акторську долю. Тут він зміг успішно розкрити творчий потенціал, відчув своє обдарування та першу любов глядачів.
Сентиментальні історії, біблійні сюжети
У 1914 році Театр мініатюр став називатися “Ілюзіон”. Приміщення переобладнали й там показували німі фільми із сюжетами з життя євреїв. Наприклад, на екрані з’явилася любовна драма “Лехаїм” та трагедія “Хася-сирітка”. Актори брали участь у кінопоказах — озвучували за кадром деякі епізоди, співали, грали на скрипці та флейті.
Популярна кременчуцька актриса Віра Заславська навіть зіграла у фільмі “За океаном” головну жіночу роль. Ця сентиментальна кіноісторія розповідала про єврейську сім’ю, яка поїхала в далеку Америку. За сюжетом, члени сім’ї важко переживали еміграцію. Попри багатство чужої країни, вони тужили засніженими вулицями Кременчука.
Віра Заславська внесла театральність до кінематографічних сцен, вдалося зобразити багатогранний психологічний портрет героїні. Фільм настільки сподобався кременчуківцям, що його показували кілька десятків разів.
Городяни із задоволенням дивилися фільми з біблійними сюжетами “Йосип, син Якова”, “Цариця Савська”, “Давид і Голіаф”. Проте православна церква невдовзі заборонила показ кінокартин, пов’язаних із релігією. Пізніше в Кременчуці з’явився кінотеатр “Колізей”, і там фільми про єврейське життя вже не показували.
Заради театру залишив багатий будинок
Цікаво, що доля багатьох артистів єврейських театрів пов’язана з Кременчуком. Можна згадати деяких із них. Наприклад, у 1886 році в сім’ї кременчуцького торговця народився Іцхак Берестовецький. Коли йому виповнилося 10 років, він став співати в синагогальному хорі. Подорослішавши, Іцхак приєднався до єврейської театральної трупи Давида Сабсая. У 1904 році здобув свої перші ролі в п’єсах “Катеринштик” і “Бобе Яхне” драматурга Абрама Гольдфадена.
Актор Берл Падовіц у 1916 році заснував драматичний гурток у Кременчуці, у якому навчалися майбутні актори Іцхак Голанд та Єгудіт Наровланська. У 1918 році він написав п’єси “Кантоніст” та “Der ytum”, які також поставив у Кременчуці.
Давід Рейцен був родом із багатої кременчуцької сім’ї, але залишив затишний комфортний будинок і приєднався до бродячої трупи Авраама Фішзона. Оскільки часом театральний колектив бідував, батько відправив Давиду гроші, але не зміг повернути сина в сім’ю.
